Пам'ятники Кобеляччини. Алея Слави м.Кобеляки
Інформації, що стосується цього памятника, у мене насправді небагато, але все рівно є про що вам розповісти.
Загалом за свою багаторічну історію Алея Слави мала два головних пам'ятника. Перший (на фото зліва) був встановлений 20.9.1956 року (скульптор О.І. Супрун), другий (теперішній) - після 1991 року.
Дата поховань: вересень-грудень 1943 року (17 індивідуальних могил, в одній могилі поховано два воїна).
Бюстів: 9 ( 8 - Герої Радянського Союзу, 1 - повний кавалер ордена Слави)
-------
Бюсти:
*Соломоненко Іван Іванович (1919-2011) - командир батареї 1309-го винищувально-протитанкового артилерійського полку 46-ї окремої винищувально-протитанкової артилерійської бригади 21-ї армії Ленінградського фронту, старший лейтенант.
Народився 1 травня 1919 року в селі Новоселівка (нині село Черемушки Кобеляцького району Полтавської області) в родині селянина. Українець. Член ВКП (б) / КПРС з 1942 року. Закінчив сім класів неповної середньої школи. Працював рахівником в колгоспі. У 1939 році призваний до лав Червоної Армії. У боях Великої Вітчизняної війни з липня 1941 року. У 1942 році закінчив Томське артилерійське училище. Воював на Центральному, Західному, Ленінградському, 2-м Прибалтійському і 3-му Білоруському фронтах. Захищав Москву та Ленінград.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування в боях під Ленінградом і проявлені при цьому мужність і героїзм старшому лейтенанту Івану Івановичу Соломоненко присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі "Золота Зірка" (№ 3736).
Після закінчення Великої Вітчизняної війни продовжував службу в армії. З 1969 році підполковник І.І. Соломоненко - в запасі. Жив в Дніпропетровську. Помер в 2011 році
*Ведмеденко Іван Іванович (1921 - 1997) - командир батареї 18-ї гвардійської гаубичної артилерійської бригади (5-а гвардійська артилерійська дивізія 3-го артилерійського корпусу прориву 21-ї Ленінградського фронту), гвардії капітан.
Народився в 1919 році в с. Сокілка Кобеляцького району в сім'ї селянина-бідняка(на російських інтернет-сайтах вказана інша інформація - 1921рік, Ростов-на-Дону). Навчався в місцевій школі. У 1939 році призваний на військову службу. Напередодні Великої Вітчизняної війни закінчив Одеське артилерійське училище. Воював на Сталінградському, Донському, Західному, Ленінградському фронтах.
За мужність і відвагу, проявлені в боях проти фашистських загарбників, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1944 командиру батареї 18-ї гвардійської гаубичної артилерійської бригади БМ гвардії капітану І. І. Ведмеденко присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Після війни І. І. Ведмеденко закінчив Військову академію імені Ф. Е. Дзержинського, продовжував службу в лавах Радянської Армії. У 1967 році звільнився в запас у званні полковника. Помер 18 лютого 1997 року.
*Мужайло Микола Тимофійович (1918 - 1981) - начальник зв'язку ескадрильї 8-го гвардійського бомбардувального авіаційного полку 221-ї бомбардувальної авіаційної дивізії 16-ї повітряної армії 1-го Білоруського фронту, гвардії лейтенант.
Народився 20 квітня 1918 року в селі Озера Кобеляцького району Полтавської області в сім'ї селянина. Українець. Член КПРС з 1942 року. Закінчив сім класів неповної середньої школи. У 1939 році закінчив Харківський педагогічний інститут. Працював учителем у Вовчанському районі Харківської області. Викладав мову та літературу. У 1939 році призваний до лав Червоної Армії. У 1940 році закінчив школу повітряних стрільців-радистів. У боях Великої Вітчизняної війни з 1941 року. Воював на Південному, Південно-Західному, Центральному та 2-му Білоруському фронтах. Відзначився під час бойових операцій на Бобруйському, Ковельському, Варшавському, Лодзинському та Берлінському напрямках.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року за зразкове виконання бойових завдань командування по знищенню живої сили та техніки противника і проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії лейтенанту Миколі Тимофійовичу Мужайло присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі "Золота Зірка" (№ 9076). Нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.
З 1946 року майор Н.Т. Мужайло - в запасі. У 1953 році закінчив Харківське авіаційне училище зв'язку. Жив та працював у Запоріжжі. Помер 15 березня 1981 року.
*Марченко Федір Іларіонович (1919 - 1945) - керівник партійної групи 2-го стрілецького батальйону 180-го гвардійського Червонопрапорного стрілецького полку (60-я гвардійська Павлоградська Червонопрапорна стрілецька дивізія, 5-а ударна армія, 1-й Білоруський фронт), гвардії молодший лейтенант.
Народився 18 квітня 1919 року в селі Білики, нині селище Кобеляцького району Полтавської області, в родині селянина. Українець. Член ВКП (б) / КПРС з 1944 року. Закінчив Кременчуцький залізничний технікум, працював техніком на залізниці у місті Свободний Амурської області. У Червоній Армії з жовтня 1941 року. У діючій армії з серпня 1942 року. У складі 21-ї армії Сталінградського (з 30 вересня 1942 року - Донського) та 1-ї гвардійської армії Південно-Західного фронтів брав участь у Сталінградській битві, Ворошиловградській та Ізюм-Барвінківській наступальних операціях. У вересні-листопаді 1943 року в складі 12-ї армії Південно-Західного (з 20 жовтня - 3-го Українського) фронту в ході Донбаської наступальної операції брав участь у визволенні міст Павлоград та Синельникове (Дніпропетровська область), форсуванні Дніпра в районі села Військове ( Солонянський район Дніпропетровської області), у складі 6-ї армії (зима-весна 1944 року) - у знищенні Нікопольсько-Криворізького угруповання противника. Надалі звільняв правобережну Україна (5-а ударна армія), а з листопада 1944 року в складі 1-го Білоруського фронту - Польщу. Брав участь у Варшавсько-Познанській та Східно-померанській операціях.
17 квітня 1945 в бою Ф.І. Марченко був смертельно поранений осколком снаряда та помер.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, гвардії молодшому лейтенанту Марченко Федору Іларіоновичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденом Леніна, медалями. Похований в Марксвальде (округ Франфурт-на-Одері, Німеччина).
*Клименко Тихін Леонтійович (1906 - 1981) - помічник командира взводу 2-го стрілецького батальйону 694-го стрілецького полку триста вісімдесят третьої Червонопрапорної стрілецької дивізії Окремої Приморської армії, сержант.Народився 29 червня 1906 року в селі Вільховатка Кобеляцького району Полтавської області в сім'ї селянина. Українець. Член ВКП (б) / КПРС з 1945 року. Закінчив початкову школу. Працював бригадиром, бухгалтером, головою колгоспу. У 1941 році призваний до лав Червоної Армії. У боях Великої Вітчизняної війни з 1941 року. Воював у складі військ Окремої Приморської армії. П'ять разів поранений.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 травня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм сержанту Тихону Леонтійовичу Клименко присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 7386).
Похований на Батьківщині (село Вільховатка).
*Семенов Андрій Платонович (1923 - 1995) - стрілок 1-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону 224-го гвардійського стрілецького полку 72-ї гвардійської стрілецької дивізії Красноградської 7-ї гвардійської армії Степового фронту, гвардії рядовий.Народився 14 жовтня 1923 року в селі Твердохліб Кобеляцького району Полтавської області в сім'ї селянина. Українець. Член ВКП (б) / КПРС з 1946 року. Закінчив вісім класів середньої школи. Працював у колгоспі, а пізніше, закінчивши курси механізаторів, в Дашківській МТС. У 1943 році призваний до лав Червоної Армії. У боях Великої Вітчизняної війни з вересня 1943 року. Воював на Степовому фронті.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року за мужність і героїзм, проявлені при
форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму на його правому березі гвардії рядовому Семенову Андрію Платоновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 3997) .
У наступних боях хоробрий воїн був двічі поранений і тяжко контужений. Після лікування в одному з госпіталів Саратова демобілізувався. Повернувся на батьківщину. Працював головою виконкому Ревущинської, а пізніше - Дашківської сільрад, головою колгоспу. Помер 14 липня 1995 року. Похований у селі Дашківка. Нагороджений орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.
*Дейнега Олексій Тихонович (1914 - 1988) - командир відділення моторизованої інженерної розвідувальної роти сорок третьої інженерно-саперної бригади 27-ї армії 2-го Українського фронту, старший сержант. Народився 2 (15) березня 1914 року в селі Мотрине (нині Кобеляцького району) Полтавської області в сім'ї селянина. Українець. Член КПРС з 1945 року. Закінчив сім класів неповної середньої школи. Працював у колгоспі "Червоний партизан". У 1936 році призваний до лав Червоної Армії. У 1938 році демобілізувався. Вдруге покликаний в 1941 році. У боях Великої Вітчизняної війни з серпня 1943 року. Воював на 2-му і 3-му Українському фронтах.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року за мужність і героїзм, проявлені при виконанні відповідальних завдань командування старшому сержанту Олексію Тихоновичу Дейнезі присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 4968).
Після закінчення Великої Вітчизняної війни відважний розвідник звільнився у запас. Жив у місті Дніпродзержинськ Дніпропетровської області. Спочатку працював заступником голови райвиконкому, а з 1947 по 1968 рік - директором комбінату побутового обслуговування. Помер 20 вересня 1988 року.
*Шенгур Іван Петрович (1906-1986) - командир 12-го загону третього дивізіону 2-ї бригади торпедних катерів Чорноморського флоту, старший лейтенант. Народився 14 вересня 1906 року в селі Морози Кобеляцького району Полтавської області в родині селянина.Українець. Закінчив сім класів Білицької неповної середньої школи. Працював у колгоспі. У Військово-морському флоті з 1928 року. Член ВКП (б) / КПРС з 1932 року. У 1940 році закінчив курси командного складу. У боях Великої Вітчизняної війни з 1941 року. На початку війни І.П. Шенгури був командиром мінно-торпедного катера-розвідника на Чорноморському флоті. У 1941 році, під час оборони Одеси, його катер більше місяця супроводжував кораблі, які доставляли в місто продовольство, зброю і війська.До липня 1944 командир 12-го загону торпедних катерів старший лейтенант І.П. Шенгур брав участь у 265 бойових виходів. Під його керівництвом торпедні катери знищили чотири швидкохідні десантні баржі, два сторожових катери, пошкодили вісімнадцять торпедних катерів, збили один літак, знищили три артилерійські батареї ворога.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому мужність та героїзм старшому лейтенанту Івану Петровичу Кенгуру присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 5896).
Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Ушакова 2-го ступеня (№ 20), Вітчизняної війни 1-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.З 1956 року капітан 3-го рангу І.П. Шенгур - в запасі. Жив у Севастополі. Працював у воєнізованій охо-
роні військової частини. Помер 6 березня 1986 року. Похований на Алеї Героїв міського кладовища «Кальфа» в Севастополі.
*Чорний Павло Васильович (1925 - 1991) - помічник командира взводу станкових кулеметів 44-го гвардійського стрілецького полку (15-я гвардійська стрілецька дивізія, 5-а гвардійська армія, 1-й Український фронт), гвардії старший сержант - на момент подання до нагородження орденом Слави 1-го ступеня. Народився 17 березня 1925 року в селі Марківка (нині Кобеляцького району Полтавської області) в селянській родині. Українець. Член ВКП (б) / КПРС з 1944 року. Освіта 7 класів. У Червоній Армії з жовтня 1943 року. У боях Великої Вітчизняної війни з грудня 1943 року. Звільняв Україну, Молдову, Польщу, Чехословаччину, воював на території Німеччини.
Наказом командира 15-ї гвардійської стрілецької дивізії від 9 травня 1944 року за мужність, виявлену в боях з ворогом, гвардії молодший сержант Чорний нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (№ 149963).
Наказом по 5-ї гвардійської армії від 7 вересня 1944 гвардії молодший сержант Чорний нагороджений орденом Слави 2-го ступеня (№ 950).
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, гвардії старший сержант Чорний Павло Васильович нагороджений орденом Слави 1-го ступеня (№ 193).
У 1957 році старший лейтенант Чорний звільнений у запас. Жив у селі Марківка. Нагороджений орденами Слави 1-й, 2-й і 3-го ступеня, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки,
медалями. Помер 19 квітня 1991 року.
------------
Поховані:
- Гвардії-майор Клинов Олександр Іванович, 1916 - 15.10.1943 ;
- Рядовий Дроган Ілля Іванович, 1906-1943. Кабардино-Балкарська АРСР, Урванський р-н, Доншукино. Шофер 27 ОТПАБ РГК 27 відділення важких гаубиць Бр. Загинув під час бомбардування 16.10.43 ;
- Старший лейтенант Мамеков Михайло Іванович, 1916-25.09.1943 ;
- Гвардії майор, командир полку (281 гв. сп 93 гв. сд) Миньков Сергій Яковлевич. 1908-23.09.1943. В ЧА з 1930 року. Казахська РСР, м. Павлодар ;
- Гвардії майор Яцюк Володимир Тимофійович, 1905 р.н. Командир 281 гв. ст. п. 93 ст. д. Убитий 24 (або 25).9.1943 ;
- Майор Яворський Лев Янович, 1913-1943. м. Псков (РФ). Майор. Старший помічник керівника оперативного відділення. 5 повітряна армія. Помер 6.12.1943 (гнійний менінгіт). Перше місце поховання - смт. Білики ;
- Рядовий Болбат Григорій Семенович. Стрілок. 1925 - 2.10.43 (дотичне осколкове поранення лобової області, проникаюче в череп 30.9.1943) 182 гв. ст. полк 37 армія, м. Елань (РФ). Перепохований з села Переволочна*** (біля церкви) ;
- Майор Андрєєв Федір Сергійович, 1907 - 1943. 7 мех. корпус 37 армії. Горьковская область, м.Богородськ (в документах частини місцем народження вказаний Тамбов) , вбитий 18.10.1943**** (осколкове поранення в область правої виличної кістки) ;
- Боєць Сулейман Тафік Фоксеєвич (1914 - 25.9.1943) ;
- Боєць Солошенко Іван Дмитрович (1920 - 29.10.1943) ;
- Невідомий, помер 1943 року ;
- Боєць Медвідь Сергій Іванович (1925 - 20.10.1943) ;
- Старший лейтенант Крамаренко Михайло Іванович, помер 20.12.1943 ;
- Боєць Богданов Олександр Олексійович (1921 - 1943);
- Рядові Германов Олександр Константинович (1924 - 29.10.1943) та Вахидов Джалинин Джалин (1913 - 5.10.1943) ;
- Невідомий, помер 1943 року ;
- Рядовий Савченко Володимир Павлович. 1894 - 1943. Могильовська область (Білорусь). Помер 7.11.1943 (рани/дизентерійна паличка).
Примітки: *** Переволочна - колишнє село на півдні Кобеляцького району, яке існувало до 1964 року поряд з теперішнім селом Світлогірське . Розташовувалося у броду через Дніпро , близько впадання в нього р. Ворскла. За часів Радянського Союзу, при створенні Дніпродзержинського водосховища в 1964 населення Переволочної було евакуйовано, а місцевість затоплена.
**** Дані взяті з іменного списку частини
Використанні дані сайту Меморіал та Кобеляцького військкомату
Коментарі
Дописати коментар