Blog of Oleg Dubyna

В Кобеляках відтепер є свій льодовий майданчик

2012-02-02T11:57:00.000+02:00

В середу, 1 лютого в місті Кобеляки сталася знаменна подія. В мікрорайоні Солонці офіційно відкрили льодовий майданчик.
Головними видами спорту в районі до останнього часу вважалися футбол, волейбол, баскетбол, настільний теніс та міні-футбол. Нещодавно цей список несподівано для багатьох поповнився ще одним видом спорту - хокеєм із шайбою.

Зимовий вид спорту, який прийшов до нас із далекої Канади, останніми роками став по справжньому популярним в районному центрі Кобеляччини. Місцеві патріоти «гри чоловіків» (як то «місцевий Філ Експозіто» - Володимир Анатолійович Гречаний), які ще в Радянські часи ганяли шайбу по льоду, згадують своє спортивне минуле та знову стають на лід.

Чоловіки за власний кошт закуповують спорядження для гри (досить дороге як для теперішніх реалій) та показують хокейний майстер – клас, на який вболівальники приходять дивитися навіть не зважаючи на люті морози.

До останнього часу в місцевої команди не було власного домашнього поля, але на початку поточного року за допомоги місцевих любителів зимового спорту №1 ситуація змінилася на краще. Так, льодовий майданчик може й не такий крутий, як у великий містах, проте як для районного центру він просто «відмінний».

Після урочистого відкриття спортивної споруди відбувся хокейний міні-турнір, в якому взяли участь місцева команда та гості з Комендантівки та Перегонівки.

Власний фотоогляд

Олег Дубина

Павлов: "За винятком Ткачука, всі здорові"

2012-01-12T00:26:00.000+02:00

В понеділок, 9 січня, футболісти полтавської Ворскли після майже одномісячної перерви повернулися до трудових буднів.
Подумки футболісти, напевно, і досі на відпочинку, проте це буде тривати недовго. Вже в суботу зелено-білі відправляться на перший тренувальний збір, який буде проходити у Ялті. Детальніше про майбутні плани команди та підсумки минулого 2011 року розповів головний тренер команди Микола Петрович Павлов.

- Вчора (розмова проходила у вівторок - прим. автора) пройшло командне зібрання, ніхто не запізнився, пройшли медичну перевірку, всі живі та здорові, за винятком Ткачука, який трішки прихворів. Побігали трішки по стадіону, після чого відправилися до найкращого в місті фітнес-клубу "Вітамін". Там працюють найкращі дівчата-викладачі. Вони разом з хлопцями "потанцювали" десь годину. На цьому наш перший робочий день закінчився. Новий рік я відмітив як завжди. Вже років 20 в останній день року я в Києві до обіду ходжу на два кладовища. На одному поховані мої батьки та бабуся, на іншому – жінчині батьки та онук.
В другій половині дня я зазвичай один парюся у своїй бані, а ввечері ми зустрічаємо із ріднею Новий рік.

- Що загадали під бій курантів?

- Щоб всі були живі та здорові. Я завжди загадую одне і те ж.

- Микола Петрович, 2011 рік, напевно, можна назвати успішним для Ворскли, чи не так?

- Один із моїх помічників, Сергій Вікторович Дірявка сказав, що минулий рік став для нього найуспішнішим в житті та тренерській кар’єрі. Особисто для мене він один з найбільш успішних.

- Минулий рік подарував вам та команді багато приємних хвилин. Коли відчули найвищу ступінь радості?

- Коли Баранник в Румунії забив два м’яча. І результат, і радість молодого хлопця… є що згадати.

- Які матчі в минулому році ви б назвали найневдалішими та, навпаки, найвдалішими?

- Однозначно можу лише сказати, що один з найбільш вдалих матчів – гостьова гра в Румунії. Нам тоді протистояла дуже сильна команда. Що стосується програних матчів, то протягом року явних провалів у нас не було. Програш донецькому Металургу 3:6 – це збіг обставин. Ми тоді однозначно заслуговували на поразку, але не з таким великим рахунком.

- Все літо та осінь Ворскла боролася на три фронти…

- Після Ліги Європи грати в чемпіонаті України складно. Навіть у тренерів, які керують нашими грандами – Динамо та Шахтарем - після матчів в Лізі Чемпіонів в наступних іграх з далеко не найсильнішими командами траплялися провали. А що говорити про нашу команду, у якої не було ні досвіду, ні довгої лавки запасних? В чемпіонаті ми грали за одні гроші, в Лізі Європи – за інші. В одному турнірі одні суперники, в іншому – інші. Є футболісти, які в Лізі Європи зіграли неперевершено, а ось в чемпіонаті провалювалися. Ось вам і відповідь.

- На старті європейського турніру, в матчах проти північноірландського Гленторана та ірландського Слайго Роверс, полтавська команда мала беззаперечну перевагу та успішно пройшла до раунду плей-офф. На ваш погляд суперники випали слабкі?

- Ми не мали з ними особливих проблем, тому що класом були вище. Про що можна говорити, якщо за шість перших матчів турніру ми пропустили у власні ворота лише один м’яч, а забили цілих сім.

- Аби пройти до групового етапу треба було перегравати румунське Динамо. Наперекір букмекерам ваша команда виконала це завдання. В чому секрет успіху?

- З румунами нам трішки пощастило. У футболі без долі везіння не буває успіху. В матчах з бухарестським Динамо успіх був зв’язаним з нашим везінням. Плюс до цього хлопці прагнули пробитися до групового етапу. Саме ці дві складові допомогли переграти суперника.

- Яке завдання перед футболістами ви ставили на груповому етапі Ліги Європи?

- За 25 років моєї тренерської кар’єри в жодній команді, в яких я працював, жодний з керівників клубів не ставив переді мною задачу грати в якомусь турнірі чи зайняти певне місце. Якщо переді мною напередодні чемпіонату будуть ставити завдання, наприклад, зайняти певне місце у верхній частині турнірної таблиці - на наступний день я піду з команди. Ми з моїми футболістами та колегами завжди ставимо перед собою певні завдання, але про них знають лише футболісти, тренери та керівники. В яких командах я не працював - ми ці завдання виконували, а які саме – про це знала лише невелика кількість людей.

- На вашу думку, чого не вистачило Ворсклі для виходу з групи?

- В першу чергу майстерності. Майстерність футболістів команд, які протистояли нам на груповому етапі, була вищою за нашу. Про це говорю не тільки я, а й спеціалісти. Наводжу приклад. Футболісти німецького Ганновера, з яким нам довелося зустрічатися в двох матчах, отримують зарплатню від 300 тисяч до двох з половиною мільйонів євро. Ніхто з наших футболістів не отримує навіть мінімальну зарплатню, яку отримують німці. Зазвичай футболістам платять за їхню майстерність.

- Який матч Ліги Європи вам особисто запам’ятався найбільше?

- Другий тайм домашнього матчу з Ганновером, хоча ми загалом і програли ту зустріч.

- В 2011 році вперше футболку національної збірної одягли Євген Селін та Роман Безус…

- Дебют вважаю вдалим. Селін забив м’яч, а Роман в такій грі, на такому стадіоні, за такої кількості людей на незвичній для себе позиції виглядав гідно.

- На вашу думку, які шанси побачити футболістів Ворскли на Євро-2012?

- Шанси гравців визначає лише головний тренер національної збірної, але мені особисто хочеться, щоб мої футболісти прийняли участь у головному футбольному турнірі року.

- Не жалкуєте, що запросили Рикуна та Закарлюку?

- Та ви що! Це найкращі придбання команди за весь час, який я треную Ворсклу. Приводжу приклад. Був в команді Едік Цихмейструк. Він не мав великого таланту, але за рахунок великої працьовитості на полі показав, що можна досягати великих успіхів. На прикладі "На прикладі Рикуна ми показали, що футболіст навіть з величезним талантом може не досягти успіхів, якщо хоч трохи знизить свій рівень".Рикуна ми показали, що навіть футболіст, який має величезний досвід та талант, може не досягти успіхів, якщо хоч трішки знизить свій рівень. Якби не було Закарлюки, то в першому матчі з Глентораном ми б не забили супернику два м’ячі. Після кутового, який подав Сергій, ми забили перший гол, а другий також був забитий не без допомоги Закарлюки.
В матчі зі Слайго його гол на виїзді миттєво змінив психологію нашої команди. Якби не Закарлюка, ми б з румунами могли й не зустрітися. Обидва футболісти повністю виконали ті завдання, які ми перед ними ставили, і я їм за це дуже вдячний.

- Останніми роками серед команд української Прем'єр-ліги стала модною натуралізація футболістів. Яке у вас до цього ставлення?

- Я категорично проти цього. У нас в країні вистачає футболістів, які можуть представляти Україну на різноманітних турнірах.

- В минулому році вашу команду активно підтримували автофани. Яке ваше ставлення до вболівальників "на колесах"?

- Таких автофанів, як у нас, немає більше ніде! Мені, на превеликий жаль, не вдалося наприкінці сезону побувати на спільній вечері наших футболістів та автофанів, але я їм через своїх хлопців передав велике дякую за ту шалену підтримку команди на протязі року.
Колись мені один з видатних тренерів, якого вже немає з нами, сказав: "На футбол ходять тисячі, але тільки сотні розуміються на футболі та щиро його люблять". Так що якщо у нас на матчі ходять 3-5 тисяч, то серед них 200-600 чоловік (в тому числі автофани) – справжні, віддані нам вболівальники, і їх думка мені дуже важлива.

- В Європі є традиція зустрічі головного тренера з вболівальниками…

- Це нагадує Радянські часи, коли не було спеціалізованих ЗМІ та телебачення. Всіх заганяли в який-небудь дім культури, приходили туди вболівальники, задавали дурні питання. А зараз є мільйон способів дізнатися по будь-якого футболіста, задати питання та подібне. До того ж ми є відкритою командою, ми зустрічаємося, не йдемо через чорний хід. Тому у зустрічі з вболівальниками в такому широкому вигляді я не бачу сенсу.

- 27 грудня виповнилося 4 роки з моменту Вашого приходу у Ворсклу. Як ви оцінюєте цей період?

- Один з найбільш успішних у моїй тренерській кар’єрі. Команда, яка до цього останні 6-7 років боролася лише за виживання, почала боротися за місце в Європі (навіть двічі там грала), ми виграли кубок країни у такого сильного суперника, на той час непереможної команди, як Шахтар. Просто так це зробити було неможливо. Це величезна праця та заслуга всього колективу тренерів, футболістів та наших керівників.

- Якби у вас виникла можливість повернутися в минуле, щоб ви спробували виправити в першу чергу?

- Нічого б не змінював. Все робив би так, як і раніше. Головне, щоб зі мною були мої помічники, які зі мною зараз працюють. Я їм вдячний за допомогу. Розвалити команду може й одна людина, а створити можливо лише зусиллями багатьох.

- Наприкінці минулого року ваш друг Віталій Кварцяний був відправлений у відставку з посади головного тренера луцької Волині…

- Ми з ним зідзвонювалися. В перші дні я йому дзвонив, тому що переживав за нього, але він не відповідав, а згодом він сам подзвонив. Думаю, у Волині такі ж самі керівники, які на футбольному шляху зустрічалися і мені. Хочу привести приклад Володимира Семеновича Бойка. Коли я працював в Маріуполі та стався неприємний інцидент з суддівством (я до цього підписав контракт, такий же, як Кварцяний півроку тому), то мені тоді мої керівники умови особистого контракту виконали на два роки наперед! Тому я міг спокійно не працювати та радіти життю. На мою думку, керівництво луцької Волині просто зобов'язане віддячити тренеру за те, що він зробив для всього луцького футболу. Повторити його досягнення наступникам буде дуже складно.

- У Полтаві почуваєте себе комфортно?

- Так. Олег Мейданович Бабаєв (президент Ворскли - примітка автора) одного разу запитав мене: "Микола Петрович, що потрібно зробити, щоб ви почували себе комфортно?". Це лише на перший погляд здається, що це просте питання. Мені в Полтаві комфортно, тут створені всі умови для роботи.

- Яким ви бачите майбутнє Ворскли?

- Світлим

- В минулому році в Україні було відкриті нові стадіоні в Києві, Львові та Одесі. Декілька років тому містом ширилися чутки, що в Полтаві також збудують нову футбольну арену. Як гадаєте, чи є шанси, що в найближчому майбутньому в місті побудують стадіон найвищої якості?

- Якби наш стадіон належав лише клубові, то ми б його так перебудували, що він був би як Олімпійський. Але ми його лише орендуємо (офіційно належить міській владі), тому нічого з ним зробити не можемо. Натомість ми збудували стадіон у Крутому Березі, на якому проводить матчі наш дубль. В цьому році збудуємо стадіон в Климівці зі штучним покриттям для дітей нашого міста, щоб вони могли на протязі року грати у футбол. Там буде світло та підігрів, так що всі дитячі школи міста будуть там проводити свої тренування. Про великий стадіон для клубу я поки що не думаю. Нас влаштовує той, який є зараз.

- Які найближчі плани у Ворскли?

- Незабаром тренування

- Що можете сказати про нових гравців?

- Поки що нічого. Ми їх запросили, щоб вони нам продемонструвати свої найкращі якості та бажання грати за наш клуб. Якщо вони нас влаштують – підпишемо їх. Відмічу, що ці хлопці 1990-91 року народження. Даємо їх шанс заявити про себе. Вони повинні його використати.

іДжобс

2012-01-04T00:04:00.000+02:00

Рік 2011 видався врожайним на різноманітні події в світі. Революції в Лівії та Тунісі, багатолюдні мітинги в Греції, США та Росії, землетрус в Японії … список буде довгим, але мова зараз буде йти не про це.
5 жовтня у інших світ відійшла людина, яка перевернула світ IT-технологій верх ногами. Завдяки ньому «гаражне» підприємство, яке спочатку складалося лише з двох людей перетворилося на гіганта світу електроніки (за останніми підрахунками бренд Apple оцінюється в $153,3 млрд. ).
Його любили, його ненавиділи, але поважали, з ним рахувалися. Головний «яблучник» світу, комп’ютерний геній, людина – легенда – все це стосується однієї людини, про яку буде розповідатися в цьому матеріалі.

Земне життя Стівена Пола Джобса розпочалося 24 лютого 1955 року в одному з пологових будинків Сан-Франциско (штат Каліфорнія, США). Батьки - Абдулфаттах Джандалі (емігрант із Сирії, на той момент аспірант в університеті Сан-Франциско, згодом — професор політології) та Джоан Сімпсон (аспірантка в тому ж університеті, майбутній логопед) відмовилися від нього одразу після народження.
Згодом майбутнього винахідника усиновила каліфорнійська сім’я Джобсів (Пол та Клара), які дали йому ім’я Стів Пол.

«Моя біологічна мати була молодою незаміжньою аспіранткою, тому вона вирішила віддати мене на усиновлення. Вона дуже хотіла, щоб люди, які мене візьмуть, мали вищу освіту. Все було влаштовано так, щоб після мого народження мене повинні були усиновити юрист з дружиною. В останню хвилину, коли я народився, вони вирішили, що насправді хочуть дівчинку. Тому моїм батькам, які стояли в черзі, подзвонили в середині ночі з питанням: «У нас тут випадково народився хлопчик, хочете його?». Вони сказали: "Звичайно". Моя біологічна мати пізніше дізналася, що моя мама ніколи не закінчувала університету, а мій батько навіть не закінчив середню школу. Вона відмовилася підписувати документи на усиновлення. Вона здалася тільки тоді, коли мої батьки поклялися їй, що я піду в коледж....»

Деякі з близьких друзів Стіва через багато років розповідали, що відмова від нього біологічних батьків досить сильно вплинуло на нього. На їхню думку саме цей факт пояснює майбутню жорсткість у відносинах з певними людьми. Сам Пол на протязі свого життя з цим категорично не погоджувався. Особливо він не любив, коли журналісти називали його прийомних батьків нерідними:

«Зараз серед людей шириться думка, що через те, що від мене відмовилися, я працював не покладаючи рук, аби змусити моїх біологічних батьків пошкодувати про свій вчинок. Це смішно! Усвідомлення того, що я був прийомним, можливо, змусило мене відчувати себе більш незалежним, але я ніколи не відчував себе покинутим. Я завжди відчував себе особливим. Мої батьки (Пол і Клара Джобс) навчили мене відчувати себе особливим ».

Початкову та середню освіту Джобс отримав в середній та старшій школі «Садиба» (Homestead) міста Купертіно (штат Каліфорнія), а після навчання він відвідував лекції в компанії Hewlett-Packard (і тоді, і зараз – один з лідерів по рішенням в області комп’ютерних технологій). Саме в цей період відбувається доленосне знайомство Джобса зі Стівом Возняком, яке вплине на його подальше життя.

Гроші на вітер

У 1972 році Джобс вступив до Рід-коледжу в Портленді (штат Орегон), але там його чекало розчарування:

«Я вибрав коледж, який за оплатою був такий же дорогий, як і Стенфорд. Всі накопичення моїх батьків-робітників йшли на оплату мого навчання. Через півроку значимість освіти втратила для мене цінність. Я не знав, що мені робити в цьому житті та не розумів, як освіта допоможе мені це зрозуміти. І ось я тут, спускаю гроші на вітер, які мої батьки накопичили за все своє життя. Тому я вирішив кинути навчання в коледжі, але я вірив в те, що все буде ОК. У той час мені було дуже страшно, але коли я зараз озираюся назад, то розумію, що це було одним з кращих рішень, яке я коли не будь приймав. У момент коли я кинув навчання, я почав ходити лише на ті заняття, які здавалися мені цікавими.»

Життя було далеко не солодким. Джобсу доводилося спати на підлозі в кімнатах друзів, жити на гроші за здані пляшки з-під «Кока-Коли» та «ходити за сім миль через все місто кожен недільний вечір, щоб раз на тиждень нормально поїсти в храмі кришнаїтів».

Подорож до Індії
Восени 1973 року Джобс влаштувався на роботу в Atari (виробник комп’ютерних ігор) з однією метою – заробити кошти для подорожі до Індії. Необхідна сума назбиралася досить швидко, тому вже на початку наступного року разом з другом з коледжу Даніелем Коттке, який в майбутньому стане комп’ютерним інженером та одним із перших співробітників Apple Inc., він відправився у далеку подорож.
Сім місяців, які він провів на землі «перлини цивілізації», стали особливими в житті Джобса. Нарешті з’явилося те, чого йому так бракувало – духовна урівноваженість. Саме в цей час він експериментує з сильнодіючими психічними речовинами (особливо з ЛСД), назвавши це «одним із трьох найважливіших подій в своєму житті».
Повернувся з Індії Джобс вже буддистом.
Практично весь 1975 рік Джобс разом з Возняком провели у клубі Homebrew, в якому вони самовдосконалювалися. Homebrew був не звичним клубом. Там збиралися люди, захоплені новими технологічними ідеями, аматори та професійні інженери, що шукали новизну.

Apple, NeXT та Pixar

1 квітня (четвер) 1976 року Джобс та Возняк офіційно зареєстрували Apple. Допомогли їм в цьому успішні продажі власного дітища - першого персонального комп'ютера на базі процесора MOS Technology 6502 (на момент появи на ринку це був найдоступніший мікропроцесор, що коштував в декілька разів дешевше за аналоги компаній-конкурентів) Apple I.
За десять місяців було продано 175 штук Apple I за ціною 666 доларів. Слід зазначити, що перший персональний комп’ютер Apple виглядав доволі бідно ( по суті це була материнська плата без корпусу, клавіатури, звуку і графіки).

Через рік у світ виходить наслідник Apple I - Apple Computer II, який допоміг міцно стати компанії на ноги. Комп'ютер був вперше представлений на виставці West Coast і став одним з найбільш успішних персональних комп'ютерів того часу. Було представлено декілька моделей Apple II (найбільш популярна з них, з відносно невеликими змінами, продавалася аж до початку 1990-х). Усього було продано приблизно 5,5 мільйонів екземплярів Apple II.
Компанії не зупинялася на досягнутому, і 24 січня 1984 році Стів Джобс на зібранні аукціонерів Apple представив напевно головний комп’ютер тодішньої часу – Macintosh.
Mac став проривом в часі. Це був перший персональний комп'ютер, який використовував графічний інтерфейс користувача замість стандартного на той момент інтерфейсу командного рядка. Окрім цього вперше з’явилася «мишка», до якої ми всі вже так звикли, та різноманітні екранні шрифти.

«Здавалося, немає ніякої надії, що коли-небудь каліграфія знайде практичне застосування в моєму житті. Але 10 років тому, коли ми розробляли перший комп'ютер Macintosh, це стало в нагоді. Ми розробили шрифти для Мак'а. Це був перший комп'ютер з гарними шрифтами. Якби я не ходив на каліграфію в коледжі, Мак можливо ніколи б не отримав того різноманітного набору пропорційних шрифтів. Оскільки Windows - це просто скопійований Мак, можливо персональні комп'ютери взагалі ніколи не отримали б їх. Якби я не кинув навчання і не став відвідувати клас каліграфії, персональні комп'ютери могли б не отримати цих дивовижних шрифтів.»

Хоча Джобс був добротним директором Apple, деякі з його співробітників того часу описували його як досить темпераментного менеджера. Через свій характер він багатьом не подобався. До того ж саме в цей час почалися проблеми з продажами комп’ютерів компанії. Окрім цього погіршилися робочі відносини Джобса з тодішнім головним виконавчим директором Apple Джоном Скаллі. В травня 1985 року після внутрішньої боротьби за владу Скаллі звільнив Джобса.

«Звільнення з Apple стало найпам’ятнішою подією в моєму житті. Тяжкість успіху змінилася легкістю початківця. Я увійшов до найбільш творчого періоду свого життя. Протягом наступних 5 років я створив компанію NeXT, потім Pixar та покохав дивовижну жінку, яка стала моєю дружиною.»

Незважаючи на невдачу, Джобс довго без роботи не сидів. Через невеликий проміжок часу він заснував NeXT Computer – компанію, яка розробляла та виготовляла графічні робочі станції, які були призначені для університетів та бізнесу. Головним успіхом компанії за час свого існування прийнято вважати OpenStep - стандарт прикладного програмування, який успішно використовується і в наші дні.

Геніальна людина геніальна в усьому. В наступному році Джобс за 10 млн. доларів викупив у підрозділу комп'ютерної графіки Lucasfilm (хто такий Джордж Лукас нагадувати вам напевно не треба) невеличку компанію The Graphics Group, яка зараз всім відома під назвою Pixar.
Перший же мультфільм, який був створений працівниками Pixar – «Історія іграшок» («Toy Story», 1995) приніс їм славу та великі гроші (при бюджеті в 30 млн. доларів картина принесла своїм засновникам майже 400 млн.!). Окрім неї були ще успішні «Корпорація монстрів», «Суперсімейка», «Тачки», «Рататуй», «ВАЛЛ-І», «У пошуках Немо» та інші анімаційні фільми. Компанію визнали на найвищому рівні: мультфільми «Вгору» (2009) та «Історія іграшок: Велика втеча» (2010) отримали по «Оскару» як «найкращі анімаційні повнометражні фільми року».
У 2006 році після непростих переговорів студія була куплена компанією Walt Disney Pictures за 7,4 мільярда доларів. В результаті цього Стіва Джобс став найбільшим акціонером Walt Disney. 24 січня 2006 року був укладений договір про злиття, а 5 травня 2006 угода була схвалена акціонерами.

Apple. Повернення.

У 1996 році Apple оголосила, що купить NeXt за 429 мільйонів доларів. Операція була завершена в кінці того ж року, що дозволило Джобсу повернутися у компанію, яку він заснував.
Переступивши поріг Apple, Джобс в першу чергу закрив ряд збиткових проектів та розпочав «чистки» серед робітників компанії. Доходило до того, що людина втрачала роботу через будь-яку найменшу помарку (наприклад якщо робітник зайшов до ліфту, в якому в цю мить знаходився Джобс, йому можна було сміливо пакувати валізи). Таких випадків було небагато, але вони змусили робітників досить сильно занервувати.
Зазначу, що купівля NeXt не була простим «викидом грошей на вітер». В першу чергу це стосується операційної системи NeXTSTEP, яку встановляли на NeXT Computer та яка з часом перетворилася у головну ОС «маків» - Mac OS.
В новому тисячолітті Apple по новому подивився на світ. З’явилися Ipod (портативний музичний програвач), Iphone (мобільний телефон нового покоління) та Ipad (Інтернет - планшет) – революційні витвори людського розуму, які підняли дітище Стіва Джобса на новий якісний рівень.

«Технології невід’ємні від гуманітарних наук. Це твердження як ніколи справедливо для пристроїв посткомпьютерної епохи. Конкуренти намагаються намацати оптимальний баланс в нових моделях персональних комп'ютерів. Це не той шлях, який обирає Apple - насправді, майбутнє за посткомпьютерними пристроями, які простіші та зрозуміліші звичайних ПК»

Життя таке коротке

«Майже рік тому мені сказали, що в мене рак. Мене просканували в 7:30 ранку. Аналіз чітко показав, що у мене злоякісна пухлина в підшлунковій залозі. Я до цього навіть не знав, де знаходиться підшлункова залоза. Лікарі сказали, що є велика ймовірність, що в мене різновид раку, який не виліковується та що я буду жити від трьох до шести місяців.»

Взагалі діагноз, який поставили Джобсу, є смертельним (за статистикою п'ятирічна виживаність після оперативного втручання становить лише 10%) , але у керівника Apple виявилася дуже рідкісна форма захворювання, яку можна вилікувати за допомогою операції. Спочатку Джобс відмовлявся від неї, так як з особистих переконань не визнавав втручань в людський організм.
Протягом 9 місяців Стів Джобс сподівався вилікуватися самостійно. Весь цей час ніхто з керівництва Apple не повідомляв інвесторам про характер його хвороби. Згодом Стів все ж зважився довіритися лікарям. 31 липня 2004 року в медичному центрі при Стенфордському інституті йому провели успішну операцію.
У грудні 2008 року лікарі виявили у Джобса гормональний дисбаланс. Влітку 2009 року стає відомо, що Стів переніс пересадку печінки.
У серпні 2011 року Джобс залишив посаду CEO Apple, але залишився в компанії в якості голови ради директорів, про що оголосив у відкритому листі, оприлюднену 24 серпня. У ньому він подякував всім співробітникам компанії за хорошу роботу та порекомендував призначити наступником Тіма Кука, а також висловив бажання працювати головою ради директорів Apple.
Через кілька днів ряд світових видань опублікував фотографії Джобса, на яких було видно, що він сильно схуд. Колишній голова Apple потроху згасав на очах мільйонів людей.

Земне життя Стіва Джобса обірвалося 5 жовтня 2011 року. Через п’ять днів були оприлюднені офіційні дані про причину смерті:
«Безпосередньою причиною смерті засновника Apple Стіва Джобса стала зупинка дихання, викликана раком підшлункової залози, метастази якої проникли в інші органи та легені»…

Стів Джобс не був простим винахідником. Це була людина, яка наперекір долі зуміла знайти себе в житті та досягти таких високих вершин, про які більшість людей на Землі можуть лише мріяти. Його часто називали Едісоном ХХІ століття. З цим твердженням важко не погодитися.
Джобс прожив трішки більше півстоліття, але за цей короткий час він зумів перевернути світ високих технологій наскільки сильно, що тепер історію комп’ютерної техніки та інтернету слід поділяти на «до та після Джобса». Зараз комп’ютери вже не виглядають такими великими та примітивними «коробками з екранчиком» як у 70-і, а створюються настільки компактними, настільки тільки можна собі уявити. І в цьому велика заслуга одного каліфорнійського генія - Стіва Джобса.

За матеріалами AP та Reuters

Ндоє двічі забиває, але Копенгаген все одно вилітає

2011-12-01T23:57:00.001+02:00

Полтавська Ворскла в матчі 5 туру Ліги Європи зіграла в нічию з датським Копенгагеном, чим "допомогла" "левам" передчасно завершити свої виступи на євроарені.

Останній єврокубковий домашній матч Ворскли у Полтаві в поточному році не викликав ажіотажу. Навіть за декілька хвилин до початку матчу в касах стадіону залишалися велика кількість не розкупленими квитків практично на будь-який сектор. Причин цього безліч, але одну потрібно виділити особливо - час початку матчу. О десятій годині вечора вже доволі прохолодно, тому значна кількість вболівальників "зелено-білих" вирішили залишитися вдома та подивитися матч по телевізору. Полтавський вболівальник звик ходити на матчі в день, а не вночі, тому фактично проігнорував передостанній домашній матч рідної команди в 2011 році.

Полтавчани в минулому турі втратили всі шанси на вихід в групи, тоді як гостям потрібна була лише перемога аби мати надію вийти до наступного етапу турніру.

З перший хвилин команди почали грати у відкритий футбол. Було багато боротьби (особливо в центрі поля), але було обмаль небезпечних моментів.
Перший момент в матчі, який можна назвати гольовим, стався аж на 20 хвилині. Після удару Павла Ребенка м'яч рикошетом від захисника гостей влучив точнісінько в перекладину воріт та відлетів в поле.
А через 11 хвилин рахунок в матчі було відкрито. У боротьбі в штрафному майданчику датчан форвард гостей Дам Ндоє після подачі кутового прагнув відбити м'яча у поле, але невдалим рухом ноги відправив його точно у власні ворота - 1:0.
Місцеві вболівальники раділи не довго. І знову Ндоє! На цей раз гравець Копенгагена скористався провалом центра оборони господарів та спокійно переграв Величка - 1:1.
До кінця першої 45-хвилинки команди на двох створили один хороший момент, проте удар Кривошеєнка заблокував Віланд.

В другому таймі обидві команди великими силами йшли вперед, але активнішими виглядали вже ж господарі. Тайм розпочалася з неймовірного за силою удару Даллку - Віланд переводить м'яча на кутовий. Практично миттєво Копенгаген відповідає контратакою, в якій головною дійовою особою виступив Мартин Вінгор - захисники Ворскли блокують прорив півзахисника датчан.
Кінцівка зустрічі пройшла в атаках господарів. На 85 хвилині після удару Оберемка лише нога Оттесена врятувала Копенганен від гарантованого голу. 1:1 - останній тур для команд групи B перетворюється на формальність.

Слід зазначити, що матч в Полтаві не обійшовся без зіркових гостей. Разом з Копенгагеном до Полтави коментувати гру для телеканала Viasat прибув легендарний в минулому воротар англійського Манчестер Юнайтед та збірної Данії, чемпіон Європи - 1992, володар Кубка Чемпіонів - 1999 Петер Шмейхель. Після матчу журналісти довго не відпускали "Шмайкса". Все таки не кожного дня в Полтаву приїжджають зірки такої величини...

Ліга Європи. "Ворскла" (Полтава, Україна) - "Копенгаген" (Данія) 1:1
Голи: Ндоє (автогол), 31 - Ндоє, 38
Ворскла: Величко, Даллку, Курилов, Пєсков, Селін, Краснопьоров, Кривошеєнко (Єсін, 90), Ребенок, Безус (Чеснаков, 81), Маркоскі (Оберемко, 69), Янузі
Копенгаген: Віланд, Оттесен, Томсен, Сігурдсон, Ов'єдо (Бенгтссон, 46), Клаудемір, Гріннхейм, Діуф (Вінгор, 46), Боланьос, Сантін (Норстранн, 74), Ндоє
Попередження: Даллку, Величко

КФЧ. Підсумки сезону 2011 року.

2011-11-01T15:35:00.000+02:00

Ось нарешті і добіг свого кінця черговий футбольний чемпіонат Кобеляччини в І лізі.

Футболісти нарешті можуть подумати про сім'ю та відпочинок, адже останні шість місяців думки спортсменів були пов'язані лише з футболом. Міжсезоння буде довгим, тому часу вистачить на все. Сам же футбольний сезон 2011 року видався напрочуд багатим на голи, сенсація, чудові матчі та, на жаль, скандали. Все хороше колись неодмінно закінчується. Тож настав час підвести підсумки КФЧ (Кобеляцького футбольного чемпіонату) сезону 2011 року.

Кобеляцька "Санта Барбара" закінчилася

Мильна опера, яка розпочалася ще минулого року в березні 2011 року таки добігла кінця . Протистояння Кобеляцької РО ФВСТ "Колос" з одного боку та команди "Авангард" (Жуки) з іншого щодо їхнього начебто "нечесного" минулорічного чемпіонства закінчилася тим, що команду із Жуків було переведено до другої за значимістю ліги району (забігаючи наперед зазначу, що вона взагалі відмовилася брати участь в цьогорічному турнірі), але при цьому їм були вручені золоті нагороди чемпіонату-2010.

Важко сказати, хто в цій ситуації переможець, а хто програв, але протистояння Віктора Олексійовича Детюка (голова Кобеляцької РО ФВСТ "Колос" - прим.автора) та Олега Борисовича Дробітька (голова районної федерації футболу - прим. автора) розділило футбольну сім'ю району на два табори, які напевно не скоро закопають сокиру війни.

Окрім цього через цей скандал Федерація футболу Кобеляцького футболу фактично перестала існувати, тому що голова Кобеляцької РО ФВСТ "Колос" перекрив їй кисень і тим самим забрав всю футбольну владу в районі собі. Що буде далі - покаже лише час.

Ліга Чемпіонів: грали, грали, але не дограли

В новоствореній Лізі Чемпіонів Полтавської області Кобеляцький район представляв "Авангард" із Жуків (ФФПО саме їх затвердила учасником турніру, хоча із самого початку планувалося, що район представлятиме "Дрижина Гребля"). В підсумку жуківська команда зупинилася за крок до фінального матчу турніру. Результат звісно хороший, але їхня неявка на матч-відповідь півфіналу (який, до речі, повинен був пройти в Жуках) проти "Ниви" (Кошманівка, Машівський район) дещо зіпсувала враження від виступів команди, за яку в даному турнірі виступали представники різних клубів Кобеляцького району.

А судді хто?

Розпочався футбольний сезон з суддівського скандалу. Перед самим початком чемпіонату керівництво місцевого футболу прийняло рішення, яке (як покаже час) виявиться помилковим. Суть його зводилася до того, що команда їде в гості на зустріч із супротивником зі своїм представником, який на звітному матчі буде виконувати роль головного арбітра матчу.

Проміжок, який пройшов з часу затвердження цього рішення до часу його відміни став випробуванням для футбольного району. Судді не завжди судили за правилами, тому досить часто футбол перетворювався в фарс, який не мав нічого спільного зі спортивними змаганнями.

Головний скандал цього періоду трапився у 9 турі (25.06.2011) на матчі "Динамо" (Кобеляки) - "Красне", який проходив на футбольному полі НВК №1. Тоді гравець господарів Олександр Колінько через начебто "незгоду із суддівством" підняв руку на головного арбітра матчу (якого привезли гості - прим. автора). В результаті красняни вирішили не продовжувати матч та поїхали додому (рахунок на той час був 2:1 на користь краснян). Районна комісія "чесної гри" прийняла рішення дискваліфікувати гравця господарів на 3 матчі, а сам результат матчу анулювати та зарахувати обом командам поразки. Виходить, що Красній зараховано поразку за те, що побили їхнього представника? Дурня якась.

Я чесно шукав в правилах пункт, за яким гравцю команди було дозволено бити суддю. І знаєте, я його так і не знайшов! Якщо вже футболіст вийшов на поле, то він повинен поважати арбітра (якби він не судив) та команду, яка приїхала і за будь-яких обставин не давати вийти своїм емоціям на зовні. А доводити свою правоту за допомогою сили - це нонсенс! Особливо це стосується гравців, які вже не перший сезон грають в чемпіонаті та своєю грою повинні бути прикладом для наслідування.

"Дрижина" - чемпіон!

Для футболістів з Дрижиної Греблі футбольний сезон 2011 року став по справжньому вдалим. Демонструючи хорошу гру на протязі всього сезону (лише 2 поразки в 22 матчах), дрижани стали чемпіонами, володарями Кубка та Суперкубка Кобеляччини - 2011 та найкращою гостьовою командою чемпіонату. Перемоги в 2011 році виглядали б більш яскравішими, якби дрижани грали без допомоги своїх трьох легіонерів з Полтави, які допомагали команді на протязі всього футбольного сезону, та ... суддів і керівництва районного футболу на чолі з Віктором Олексійовичем Детюком, які (на думку значної кількості футбольних вболівальників та спеціалістів району) також схиляли шальку терезів на бік команди з Дрижиної Греблі.

Вдома і стіни допомагають!

Срібло та бронзу чемпіонату вибороли відповідно лутовинівська "Спарта" та білицький "Сокіл". Окрім цього обидва колективи стали найкращими домашніми командами району в 2011 році. Футболісти з Лутовинівки (керівник - Гарець Віктор Олександрович) вже не один сезон показують футбол високої якості, на який приємно дивитися. Окрім цього команда має неймовірних вболівальників, які готові за будь-яких умов підтримувати своїх рідних футболістів. Слід визнати, що вдалі виступи "Спарти" не всім подобаються в Кобеляцькому району. Дійшло до того, що деякі з керівників районного футболу висловлювали думку, що "вони нам в районі непотрібні". Особисто я з цим категорично не згідний! Команда має свій особливий ігровий почерк, численних вболівальників, входять в трійку призерів...чому вони не потрібні?! Мені здається, що дехто просто боїться, що чемпіоном стане команда з іншого району. Але навіть цим "вищим силам" зрозуміло, що в найближчі сезони "Спарта" (якщо звісно їй ніхто палки в колеса не вставлятиме) повинна стати головною футбольною силою в Кобеляцькому районі...а там вже й до чемпіонства недалеко...

Щось подібне можна сказати і про "Сокіл". Підопічні Юрія Васильовича Комлева добре провели поточний сезон. В матчах проти "Дрижиної" та "Спарти" представники найбільш спортивного населеного пункту Кобеляччини доставили лідерам чемпіонату немалих проблем. Звісно бували й провальні матчі (як наприклад програш 2:6 команді з села Красне), але навіть в них футболісти з Біликів грали до кінця, чим заслужили повагу вболівальників району.

Не те, що планували

Четверте місце, фінали Кубка та Суперкубка - ось такий невтішний здобуток вдався "Динамо" в 2011 році. Кобеляцька команда, яка місцевими вболівальниками прозвана "міліцейською" (або просто "ментами") попросту провалили цей сезон. Жодного трофею та три скандали за участю гравців команди ( зірваний матч проти Красної, участь у грандіозному мордобої на фінальному матчі кубка району та фактично не дограний Суперкубок) - не дуже добрий результат для багаторазового чемпіону району.

Окрім цього в поточному сезоні несподівано досить гостро постало питання з народним прізвиськом команди. Як виявилося, деяким поважним представникам команди воно не дуже подобається (напевно забули, що з часу свого заснування в їхньому складі виступають представники однієї з найнебезпечніших професій в країні). Насправді досить дивна ситуація вийшла. Я раджу футболістам не робити з мухи слона, тому що досить негарно виходить. Можна подумати, що дехто з гравців своєї професії цурається. Це не повинно бути проблемою. Наприклад футболістів німецького Кельна, який виступає у німецькій Бунденслізі, взагалі козлами кличуть. І що з цього? Для них це не проблема. А кобеляцьке "Динамо" що, виняток?

Красняни - п'яті!

Футболісти з Красної поточний сезон можуть занести собі в актив. В минулих роках команда грала досить нервово та незлагоджено. В період міжсезоння 2010/11років футбольний колектив зробив якісні висновки зі своїх минулорічних помилок та заграв по іншому! І як заграв! Велику роль в цьому відіграв представник команди Віталій Мега, на якому фактично весь сезон і трималася команда. Красняни по грі повинні були займати місце вище п'ятого, але на протязі сезону позначилась досить розповсюджена для команд району проблема - незібраність футболістів команди на гру.

Новачок - в середині

Перший сезон для "Будекспреса" у вишці районного футболу вийшов доволі неоднозначним. З однієї сторони фінішували на 6 місці (середина турнірної таблиці), з іншої - лише в передостанньому турі "будівельники" забезпечили собі футбольне життя в І лізі на наступний сезон. Перед початком сезону кобеляцька команда, яка проводить свої домашні матчі в Кунівці, зазнала відчутних кадрових втрат. В на той час друголіговий мідянівський "Урожай" перейшло шестеро гравців "будівельників". Команду поповнила молодь, яка була ще не обстріляна в футбольних боях першої ліги. В результаті кобеляцька команда лише наприкінці сезону зуміла знайти свою гру та за підсумками 2011 року виборола високе шосте місце. Найкращим бомбардиром у складі "Будекспреса" за підсумками виступів у чемпіонаті та кубку району став Олександр Явтушенко (18 голів). Слід зазначити, що в сезоні 2010 року, коли "будівельники" грали у ІІ лізі, нападник встановив особистий рекорд клубу, забивши лише в одному чемпіонаті у ворота супротивників 31 м'яч! Далі буде.

А початок був хороший...

"Спартак" з Рибалок доволі оптимістично розпочав сезон, проте їхнє щастя тривало недовго. У підсумку команда з сусіднього Козельщанського району зайняла лише 9 місце, яке навряд чи можна назвати успіхом. "Червоні" повинні були фінішувати у першій шістці, але не вистачило стабільності. На протязі сезону були матчі, які нескоро забудуться (2:2 з "Дрижиною" і "Соколом" та 5:0 з Красною ) та про які краще не пам'ятати (0:3 від "Спарти"), але рибалківська команда у кожній своїй грі прагнула показати свої найкращі якості, за що їм безсумнівно слід подякувати та побажати успіхів в наступному сезоні.

Битва за виживання

За підсумками останнього туру І ліга розпрощалася з Дашківкою та "Колосом" з Павлівки (які програли боротьбу "за виживання" "Лану", Іванівці та Бутенкам). Не можна сказати, що вони це заслужили. Обидві команди боролися до кінця, але вдача в поточному сезоні була не на їхній стороні. Футболісти з Дашківки взагалі втратили останні шанси лише в останньому турі, коли на виїзді програли..."Колосу" 1:2 (в першому колі рахунок був дзеркально протилежним). Якби це звучало, але певним чином обидва колективи стали заручниками неправильної політики керівництва районного футболу щодо легіонерів.

Як відомо, легіонерами в Кобеляцькому чемпіонаті (за правилами їх може бути максимум три в одній команді) вважається футболіст, який проживає не те що в іншому місті, а взагалі в іншому населеному пункті (селі)! Ну що тут зробиш, якщо молодь в селах інколи можна перелічити на пальцях однієї руки.

Особисто я не думаю, що "Колос" та Дашківка залишили І лігу надовго. Просто характер у людей такий. Вони неодмінно про себе ще заявлять та повернуться. Маю надію, що вже через рік.

Чого чекати від Мідянівки?

В 2012 році ряди І ліги поповняться новими членами. Якщо зі світлогірським "Дніпром" футбольна громадськість району вже знайома, то ось з другим дебютантом вищої ліги - "Урожаєм" ще ні. Мідянівська команда з'явилася на футбольному горизонті досить недавно, але вже встигла закоремендувати себе високими амбіціями. А ось чи реалізують вони їх покаже лише час. Перша та друга ліга дуже різняться. Інший футбол, інші реалії. Тому результат буде залежить в першу чергу від того, як швидко гравці "Урожаю" зможуть переключитися на футбол рангом по вище. Як це буде - побачимо в 2012 році. Залишається лише чекати.

Ненависть

Чемпіонат Кобеляцького району останніми роками перетворюється в таку собі футбольну Верховну Раду зменшених розмірів, в якій всі готові перегризти один одному горлянки. Частина матчів в районі проходять за правилом "перемога за будь-яку ціну". Особливо гостро в цьому аспекті у 2011 році засвітилися чемпіони та "міліціанти" (особливо це стосується фіналу Кубка). Я не можу зрозуміти з чого у людей береться стільки агресії один до одного? Інколи здається, що футболісти певних команд готові повбивати один одного, але перемогти. А чого можуть навчитися наші діти, слухаючи, як "великі дяді" на матчах пояснюють один одному нецензурною мовою як "несправедливо" судить арбітр?

Друзі, футбол футболом, але ж нам після матчів ще жити в одному місті та районі. Потрібно поважати один одного, тому що ми всі люди, а не собаки. Fair Play (чесна гра) та Respect (повага) не повинні бути простими словами. Команди повинні дотримуватися правил змагань. В іншому випадку районний футбол перетвориться в бій півнів до смерті, чого б дуже не хотілося.

Антигерой або просто коронований король

Після чергового свого переобрання на посаді голови Кобеляцької РО ФВСТ "Колос" Віктор Олексійович Детюк пообіцяв, що буде дослухатися до думки представників команд району. Вийшло все як завжди навпаки. В результаті чемпіонат району перетворився в скандальну театральну виставу, яка немала нічого спільного з футболом.

Віктор Олексійович напевно не чув, коли вже в перших турах з усіх кінців району сигналізували про проблеми із суддівством. А може не бажав чути, коли через певний час представники команд прохали не назначати на їхні матчів певних суддів, які до цього судили матчі за участю їхніх футбольних колективів по 3-5 ігор підряд? На свої запитання щодо цієї ситуації представники цих команд почули з вуст голови місцевого футболу досить прямолінійне "не ваша справа, хто вас судитиме". В результати дійшло до того, що футболісти почали на матчах виясняти відносини за допомогою кулаків. Невдоволення збільшувалося, а результату все не було. Ситуація вирішилася лише в середині чемпіонату.

Окрім цього була незрозуміла політика по заявці футбольних команд. Виходила доволі кумедна ситуація: одним можна було заявляти по 2-5 гравців, а іншим одного, і то лише за умови "подарункового презенту".

27 січня 2010 року Віктора Олексійовича місцева громада вибрала на новий 5-ний термін. Досягнувши необхідної мети, керівник спорту Кобеляцького району почав себе дуже вільно почувати на троні. Гравці команд не раз скаржилися, що Віктор Олексійович в більшості випадків доводить правоту своїх думок (в основному це стосується матчів рідного Колоса) нецензурною мовою. Траплялися випадки, коли навіть почесні ветерани спорту робили зауваження пану Детюку щодо недопущення ненормативної лексики в присутності їхніх дітей. Але результат в більшості випадках залишався нульовий.

Громада може як наділити владою, так й забрати її, тому пану Детюку не слід особливо розслаблятися. Громада - це сила, яка може будь-якого начальника скинути. Навіть такого, який вже занадто засидівся на троні.

Ось на такій неприємній ноті доводиться завершувати свою розповідь. Маю надію, що в наступний 2012 рік буде кращим за попередній та ввійде в історію лише приємними спогадами.

P.S. Віталій Олексійович Детюк у федерації футболу Полтавщини виконує роль такого собі "шукача правди" (він діючий голова комісії «Етики та Чесної гри»). "Результативний" пошук футбольної правди дозволив здобути кобеляцькій команді три очка (можливо вже й шість, тому мені не відомо чи прийнято рішення щодо домашнього матчу проти полтавської Ворскли, який Колос також програв) в матчі проти Пирятина (0:6!), який кобеляцька команда без шансів програла.

Все б то нічого, якби не одне але. На протязі чемпіонату у складі команди Володимира Олексійовича на поле виходили гравці, які не були заявлені за Колос. Наводжу приклад. 29 травня. Гра в Лубнах (матч завершився перемогою господарів). В цій грі за кобеляцьку команду грав професійний гравець, який не був заявлений на поточний сезон - Андрій Петрович Міщенко (народився 07.04.91, гравець ФК Гірник-спорт м. Комсомольськ, який виступає у другій лізі України). Фото з цього матчу ви можете подивитися тут : 1, 2 .

І таке було не в одному матчі. Я знаю про що говорю, тому що вже не один рік працюю на матчах кобеляцької команди та знаю футболістів "в обличчя" дуже добре.

Окрім цього на початку року трапився досить цікавий випадок. У Миргороді пан Детюк випустив на гру "підставного", який фактично приніс перемогу кобеляцькій команді, а потім не хотів йому платити за матч, тому що він "підставний".

Так про яку ж правду йдеться?

P.S.S. На останок хочу повернутися до питання вихованості людей . Минулого року мені довелося на власній шкурі відчути багатство ненормативної мовної лексики одного з підопічних Віктора Олексійовича. Тоді один з представників команди (він зараз виконує роль директора стадіону) в телефонному режимі нецензурною мовою люто доводив мені, що я "збрехав в своїй статті" та радив мені закінчити "журналювати". Чесно кажучи я розумію цю людину. Колос вже багато років бореться за виживання, виграє не так часто, як хочеться, деградує в якості гри... треба ж когось зробити винуватим в цьому (але тільки не себе!) . Але я радив би шанованій в районі людині слідкувати за своїми виразами та краще доводити свою правоту на футбольному полі.

Я завжди чесно виконую свою роботу, можу вислухати, обмінятися думками, нормально переношу критику в свій адрес (вона є завжди), але я дуже не люблю, коли на мене хочуть вплинути щодо моєї роботи.

Пам'ятники Кобеляччини. Алея Слави м.Кобеляки

2011-10-31T22:49:00.000+02:00

Останнім часом на мою електронну скриньку надходять листи, в яких люди просять розповісти про історію Алеї Слави міста Кобеляки та воїнів, які там поховані.

Інформації, що стосується цього памятника, у мене насправді небагато, але все рівно є про що вам розповісти.

Загалом за свою багаторічну історію Алея Слави мала два головних пам'ятника. Перший (на фото зліва) був встановлений 20.9.1956 року (скульптор О.І. Супрун), другий (теперішній) - після 1991 року.
Дата поховань: вересень-грудень 1943 року (17 індивідуальних могил, в одній могилі поховано два воїна).
Бюстів: 9 ( 8 - Герої Радянського Союзу, 1 - повний кавалер ордена Слави)
-------

Бюсти:

*Соломоненко Іван Іванович (1919-2011) - командир батареї 1309-го винищувально-протитанкового артилерійського полку 46-ї окремої винищувально-протитанкової артилерійської бригади 21-ї армії Ленінградського фронту, старший лейтенант.
Народився 1 травня 1919 року в селі Новоселівка (нині село Черемушки Кобеляцького району Полтавської області) в родині селянина. Українець. Член ВКП (б) / КПРС з 1942 року. Закінчив сім класів неповної середньої школи. Працював рахівником в колгоспі. У 1939 році призваний до лав Червоної Армії. У боях Великої Вітчизняної війни з липня 1941 року. У 1942 році закінчив Томське артилерійське училище. Воював на Центральному, Західному, Ленінградському, 2-м Прибалтійському і 3-му Білоруському фронтах. Захищав Москву та Ленінград.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування в боях під Ленінградом і проявлені при цьому мужність і героїзм старшому лейтенанту Івану Івановичу Соломоненко присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі "Золота Зірка" (№ 3736).
Після закінчення Великої Вітчизняної війни продовжував службу в армії. З 1969 році підполковник І.І. Соломоненко - в запасі. Жив в Дніпропетровську. Помер в 2011 році

*Ведмеденко Іван Іванович (1921 - 1997) - командир батареї 18-ї гвардійської гаубичної артилерійської бригади (5-а гвардійська артилерійська дивізія 3-го артилерійського корпусу прориву 21-ї Ленінградського фронту), гвардії капітан.
Народився в 1919 році в с. Сокілка Кобеляцького району в сім'ї селянина-бідняка(на російських інтернет-сайтах вказана інша інформація - 1921рік, Ростов-на-Дону). Навчався в місцевій школі. У 1939 році призваний на військову службу. Напередодні Великої Вітчизняної війни закінчив Одеське артилерійське училище. Воював на Сталінградському, Донському, Західному, Ленінградському фронтах.
За мужність і відвагу, проявлені в боях проти фашистських загарбників, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1944 командиру батареї 18-ї гвардійської гаубичної артилерійської бригади БМ гвардії капітану І. І. Ведмеденко присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Після війни І. І. Ведмеденко закінчив Військову академію імені Ф. Е. Дзержинського, продовжував службу в лавах Радянської Армії. У 1967 році звільнився в запас у званні полковника. Помер 18 лютого 1997 року.

*Мужайло Микола Тимофійович (1918 - 1981) - начальник зв'язку ескадрильї 8-го гвардійського бомбардувального авіаційного полку 221-ї бомбардувальної авіаційної дивізії 16-ї повітряної армії 1-го Білоруського фронту, гвардії лейтенант.
Народився 20 квітня 1918 року в селі Озера Кобеляцького району Полтавської області в сім'ї селянина. Українець. Член КПРС з 1942 року. Закінчив сім класів неповної середньої школи. У 1939 році закінчив Харківський педагогічний інститут. Працював учителем у Вовчанському районі Харківської області. Викладав мову та літературу. У 1939 році призваний до лав Червоної Армії. У 1940 році закінчив школу повітряних стрільців-радистів. У боях Великої Вітчизняної війни з 1941 року. Воював на Південному, Південно-Західному, Центральному та 2-му Білоруському фронтах. Відзначився під час бойових операцій на Бобруйському, Ковельському, Варшавському, Лодзинському та Берлінському напрямках.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року за зразкове виконання бойових завдань командування по знищенню живої сили та техніки противника і проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії лейтенанту Миколі Тимофійовичу Мужайло присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі "Золота Зірка" (№ 9076). Нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.
З 1946 року майор Н.Т. Мужайло - в запасі. У 1953 році закінчив Харківське авіаційне училище зв'язку. Жив та працював у Запоріжжі. Помер 15 березня 1981 року.

*Марченко Федір Іларіонович (1919 - 1945) - керівник партійної групи 2-го стрілецького батальйону 180-го гвардійського Червонопрапорного стрілецького полку (60-я гвардійська Павлоградська Червонопрапорна стрілецька дивізія, 5-а ударна армія, 1-й Білоруський фронт), гвардії молодший лейтенант.
Народився 18 квітня 1919 року в селі Білики, нині селище Кобеляцького району Полтавської області, в родині селянина. Українець. Член ВКП (б) / КПРС з 1944 року. Закінчив Кременчуцький залізничний технікум, працював техніком на залізниці у місті Свободний Амурської області. У Червоній Армії з жовтня 1941 року. У діючій армії з серпня 1942 року. У складі 21-ї армії Сталінградського (з 30 вересня 1942 року - Донського) та 1-ї гвардійської армії Південно-Західного фронтів брав участь у Сталінградській битві, Ворошиловградській та Ізюм-Барвінківській наступальних операціях. У вересні-листопаді 1943 року в складі 12-ї армії Південно-Західного (з 20 жовтня - 3-го Українського) фронту в ході Донбаської наступальної операції брав участь у визволенні міст Павлоград та Синельникове (Дніпропетровська область), форсуванні Дніпра в районі села Військове ( Солонянський район Дніпропетровської області), у складі 6-ї армії (зима-весна 1944 року) - у знищенні Нікопольсько-Криворізького угруповання противника. Надалі звільняв правобережну Україна (5-а ударна армія), а з листопада 1944 року в складі 1-го Білоруського фронту - Польщу. Брав участь у Варшавсько-Познанській та Східно-померанській операціях.
17 квітня 1945 в бою Ф.І. Марченко був смертельно поранений осколком снаряда та помер.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, гвардії молодшому лейтенанту Марченко Федору Іларіоновичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденом Леніна, медалями. Похований в Марксвальде (округ Франфурт-на-Одері, Німеччина).

*Клименко Тихін Леонтійович (1906 - 1981) - помічник командира взводу 2-го стрілецького батальйону 694-го стрілецького полку триста вісімдесят третьої Червонопрапорної стрілецької дивізії Окремої Приморської армії, сержант.Народився 29 червня 1906 року в селі Вільховатка Кобеляцького району Полтавської області в сім'ї селянина. Українець. Член ВКП (б) / КПРС з 1945 року. Закінчив початкову школу. Працював бригадиром, бухгалтером, головою колгоспу. У 1941 році призваний до лав Червоної Армії. У боях Великої Вітчизняної війни з 1941 року. Воював у складі військ Окремої Приморської армії. П'ять разів поранений.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 травня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм сержанту Тихону Леонтійовичу Клименко присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 7386).
Похований на Батьківщині (село Вільховатка).

*Семенов Андрій Платонович (1923 - 1995) - стрілок 1-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону 224-го гвардійського стрілецького полку 72-ї гвардійської стрілецької дивізії Красноградської 7-ї гвардійської армії Степового фронту, гвардії рядовий.Народився 14 жовтня 1923 року в селі Твердохліб Кобеляцького району Полтавської області в сім'ї селянина. Українець. Член ВКП (б) / КПРС з 1946 року. Закінчив вісім класів середньої школи. Працював у колгоспі, а пізніше, закінчивши курси механізаторів, в Дашківській МТС. У 1943 році призваний до лав Червоної Армії. У боях Великої Вітчизняної війни з вересня 1943 року. Воював на Степовому фронті.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року за мужність і героїзм, проявлені при
форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму на його правому березі гвардії рядовому Семенову Андрію Платоновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 3997) .
У наступних боях хоробрий воїн був двічі поранений і тяжко контужений. Після лікування в одному з госпіталів Саратова демобілізувався. Повернувся на батьківщину. Працював головою виконкому Ревущинської, а пізніше - Дашківської сільрад, головою колгоспу. Помер 14 липня 1995 року. Похований у селі Дашківка. Нагороджений орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.

*Дейнега Олексій Тихонович (1914 - 1988) - командир відділення моторизованої інженерної розвідувальної роти сорок третьої інженерно-саперної бригади 27-ї армії 2-го Українського фронту, старший сержант. Народився 2 (15) березня 1914 року в селі Мотрине (нині Кобеляцького району) Полтавської області в сім'ї селянина. Українець. Член КПРС з 1945 року. Закінчив сім класів неповної середньої школи. Працював у колгоспі "Червоний партизан". У 1936 році призваний до лав Червоної Армії. У 1938 році демобілізувався. Вдруге покликаний в 1941 році. У боях Великої Вітчизняної війни з серпня 1943 року. Воював на 2-му і 3-му Українському фронтах.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року за мужність і героїзм, проявлені при виконанні відповідальних завдань командування старшому сержанту Олексію Тихоновичу Дейнезі присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 4968).
Після закінчення Великої Вітчизняної війни відважний розвідник звільнився у запас. Жив у місті Дніпродзержинськ Дніпропетровської області. Спочатку працював заступником голови райвиконкому, а з 1947 по 1968 рік - директором комбінату побутового обслуговування. Помер 20 вересня 1988 року.

*Шенгур Іван Петрович (1906-1986) - командир 12-го загону третього дивізіону 2-ї бригади торпедних катерів Чорноморського флоту, старший лейтенант. Народився 14 вересня 1906 року в селі Морози Кобеляцького району Полтавської області в родині селянина.Українець. Закінчив сім класів Білицької неповної середньої школи. Працював у колгоспі. У Військово-морському флоті з 1928 року. Член ВКП (б) / КПРС з 1932 року. У 1940 році закінчив курси командного складу. У боях Великої Вітчизняної війни з 1941 року. На початку війни І.П. Шенгури був командиром мінно-торпедного катера-розвідника на Чорноморському флоті. У 1941 році, під час оборони Одеси, його катер більше місяця супроводжував кораблі, які доставляли в місто продовольство, зброю і війська.До липня 1944 командир 12-го загону торпедних катерів старший лейтенант І.П. Шенгур брав участь у 265 бойових виходів. Під його керівництвом торпедні катери знищили чотири швидкохідні десантні баржі, два сторожових катери, пошкодили вісімнадцять торпедних катерів, збили один літак, знищили три артилерійські батареї ворога.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому мужність та героїзм старшому лейтенанту Івану Петровичу Кенгуру присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 5896).
Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Ушакова 2-го ступеня (№ 20), Вітчизняної війни 1-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.З 1956 року капітан 3-го рангу І.П. Шенгур - в запасі. Жив у Севастополі. Працював у воєнізованій охо-
роні військової частини. Помер 6 березня 1986 року. Похований на Алеї Героїв міського кладовища «Кальфа» в Севастополі.

*Чорний Павло Васильович (1925 - 1991) - помічник командира взводу станкових кулеметів 44-го гвардійського стрілецького полку (15-я гвардійська стрілецька дивізія, 5-а гвардійська армія, 1-й Український фронт), гвардії старший сержант - на момент подання до нагородження орденом Слави 1-го ступеня. Народився 17 березня 1925 року в селі Марківка (нині Кобеляцького району Полтавської області) в селянській родині. Українець. Член ВКП (б) / КПРС з 1944 року. Освіта 7 класів. У Червоній Армії з жовтня 1943 року. У боях Великої Вітчизняної війни з грудня 1943 року. Звільняв Україну, Молдову, Польщу, Чехословаччину, воював на території Німеччини.
Наказом командира 15-ї гвардійської стрілецької дивізії від 9 травня 1944 року за мужність, виявлену в боях з ворогом, гвардії молодший сержант Чорний нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (№ 149963).
Наказом по 5-ї гвардійської армії від 7 вересня 1944 гвардії молодший сержант Чорний нагороджений орденом Слави 2-го ступеня (№ 950).
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, гвардії старший сержант Чорний Павло Васильович нагороджений орденом Слави 1-го ступеня (№ 193).
У 1957 році старший лейтенант Чорний звільнений у запас. Жив у селі Марківка. Нагороджений орденами Слави 1-й, 2-й і 3-го ступеня, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки,
медалями. Помер 19 квітня 1991 року.
------------
Поховані:

- Гвардії-майор Клинов Олександр Іванович, 1916 - 15.10.1943 ;

- Рядовий Дроган Ілля Іванович, 1906-1943. Кабардино-Балкарська АРСР, Урванський р-н, Доншукино. Шофер 27 ОТПАБ РГК 27 відділення важких гаубиць Бр. Загинув під час бомбардування 16.10.43 ;

- Старший лейтенант Мамеков Михайло Іванович, 1916-25.09.1943 ;

- Гвардії майор, командир полку (281 гв. сп 93 гв. сд) Миньков Сергій Яковлевич. 1908-23.09.1943. В ЧА з 1930 року. Казахська РСР, м. Павлодар ;

- Гвардії майор Яцюк Володимир Тимофійович, 1905 р.н. Командир 281 гв. ст. п. 93 ст. д. Убитий 24 (або 25).9.1943 ;

- Майор Яворський Лев Янович, 1913-1943. м. Псков (РФ). Майор. Старший помічник керівника оперативного відділення. 5 повітряна армія. Помер 6.12.1943 (гнійний менінгіт). Перше місце поховання - смт. Білики ;

- Рядовий Болбат Григорій Семенович. Стрілок. 1925 - 2.10.43 (дотичне осколкове поранення лобової області, проникаюче в череп 30.9.1943) 182 гв. ст. полк 37 армія, м. Елань (РФ). Перепохований з села Переволочна*** (біля церкви) ;

- Майор Андрєєв Федір Сергійович, 1907 - 1943. 7 мех. корпус 37 армії. Горьковская область, м.Богородськ (в документах частини місцем народження вказаний Тамбов) , вбитий 18.10.1943**** (осколкове поранення в область правої виличної кістки) ;

- Боєць Сулейман Тафік Фоксеєвич (1914 - 25.9.1943) ;

- Боєць Солошенко Іван Дмитрович (1920 - 29.10.1943) ;

- Невідомий, помер 1943 року ;

- Боєць Медвідь Сергій Іванович (1925 - 20.10.1943) ;

- Старший лейтенант Крамаренко Михайло Іванович, помер 20.12.1943 ;

- Боєць Богданов Олександр Олексійович (1921 - 1943);

- Рядові Германов Олександр Константинович (1924 - 29.10.1943) та Вахидов Джалинин Джалин (1913 - 5.10.1943) ;

- Невідомий, помер 1943 року ;

- Рядовий Савченко Володимир Павлович. 1894 - 1943. Могильовська область (Білорусь). Помер 7.11.1943 (рани/дизентерійна паличка).

Примітки: *** Переволочна - колишнє село на півдні Кобеляцького району, яке існувало до 1964 року поряд з теперішнім селом Світлогірське . Розташовувалося у броду через Дніпро , близько впадання в нього р. Ворскла. За часів Радянського Союзу, при створенні Дніпродзержинського водосховища в 1964 населення Переволочної було евакуйовано, а місцевість затоплена.
**** Дані взяті з іменного списку частини

Використанні дані сайту Меморіал та Кобеляцького військкомату

"Локомотив" переїхав Кобеляки

2011-09-11T22:21:00.000+03:00

"Колос" (Кобеляки) - "Локомотив" (Гребінка) 0:5 (0:2)
14 тур 68 чемпіонату Полтавщини. І ліга.11 вересня 2011 року. Кобеляки. Стадіон "Колос". +22с. 250 глядачів. Оцінка поля - 3
Судді: Д.Мерсиянов, О.Троян, О.Барило (всі - ІІ категорія, Полтава)
Кобеляки: Подорожній (Варич, 82), Смірнов (Липка, 70), Лупінос(к), Волочай (Мунько,62), Філіпов, Гулордава, Солошенко (Ломаков, 82), Бажан, Немченко (Демченко, 80), Данільченко (Калитка, 75), Рєдчиц (Мудрак, 46)
Головний тренер: О.ЯнковськийГребінка: Пучка, Бут(к), Новосепецький, Богомаз, Галавантов, Кривошея, Даценко, Єщенко, Шевченко, Єсько , Дюжов
На заміну виходили: Сірик, Забіла, Козлов, Козаченко
Головний тренер: С.Симоненко
Голи: Козлов (20), Шевченко (40, 84), Козаченко (54), Єщенко (80)
Попередження: Смірнов (43)
Молодіжні склади: 4:1. Дзюман (4), Якименко (31), Залов (33), Сінельников (67) - Павленко (27)

Гребінський "Локомотив" без проблем розбиває кобеляцьку команду.

Перед грою місцеві вболівальники жваво обговорювали події минулого дня.
Як відомо, 10 вересня на домашньому стадіоні "Колоса" відбулася районна спартакіада, присвячена Дню фізкультурника. Родзинкою спортивного дня повинен був стати фінальний матч Кубка Кобеляччини з футболу, в якому "Дрижина Гребля" зустрічалася з місцевим "Динамо". Гра завершилася перемогою гостей з рахунком 2:0. Головну гру року місцеві вболівальники будуть пам'ятати ще дуже довго. І причиною цього є далеко не футбол. На 60 хвилині другому тайму на стадіоні відбулася грандіозна бійка між гравцями обох команд та їхніми вболівальниками. В результаті один з футболістів відправився до місцевої лікарні.Ніхто не міг на 100% стверджувати, що подібний мордобій не повториться на наступний день в матчі обласного чемпіонату. Але Слава Богу гра пройшла без неприємних пригод.

Що стосується самого матчу, то м'ячі в цій грі летіли лише в одні ворота. Все було дуже просто. Господарі великими силами йшли вперед, а гості з Гребінки безжально їх карали в контратаках.Побиття кобеляцької команди розпочалося на 20 хвилині. Сергій Козлов виконав кутовий. М'яч після удару гравця "Локомотива" влучив точно у дальню штангу воріт Подорожнього та влетів у сітку воріт господарів.0:1!
Через 20 хвилин одна з численних помилок центру оборони господарів в цій грі призводить до другого забитого голу гребінської команди. Валентин Шевченко сильним ударом метрів з 14 подвоїв рахунок.Після перерви побиття господарів продовжилося. Знову забив Шевченко. Ще по разу відзначилися Олег Козаченко та Сергій Єщенко. Особливо я б відзначив гол Олега. Гравцеві гостей вдався чудовий удар у падінні головою, який можна було б ще безліч разів переглядати в різноманітних повторах.
Взагалі не зрозуміло чим займалася оборона "Колоса" в поточному матчі. Особливо це стосується центру, який повністю програв гру Шевченку та компанії.
"Локо" насправді не показало чогось екстраординарного цього вечора, зіграли до неймовірності просто, але цього вистачило для розгрому кобеляцької команди. За всі 90 хвилин "Колос" створив лише два моменти, які можна було б назвати небезпечними (Данільченко в обох випадках запустив м'яча по горобцях). І все!
В черговий раз виникає досить просте питання: куди йдуть гроші, які виділяються з районного бюджету на команду?
В наступному турі "Колос" їде в Глобине (домашні 1:7 в першому колі пам'ятаєте?). Ну що, черговий розгром? Друзі, як же вже це все набридло...

З небес на землю

2011-09-08T21:50:00.002+03:00

"Колос" (Кобеляки) - "Молодь" (Полтава) 0:2 (0:1)
14 тур 68-го чемпіонату Полтавщини. І ліга.
4 вересня 2011 року. Кобеляки. Стадіон "Колос". 200 глядачів. +23с. Оцінка поля - 3.
Арбітри: Б. Щербаков (Кременчук), В.Пащенко, Р.Горбенко (всі - Кобеляки)
Кобеляки: Варич (Подорожній, 18), Смирнов (Мудрак, 72), Лупінос (к), Волочай (Демченко, 75), Філіпов, Липка (Борзовець, 65) , Ломаков, Солошенко, Немченко, Редчиц, Данильченко
Головний тренер: О.Янковський
Полтава: Сухно, Гончаренко, Мокросноп (к), Малик, В. Жмурко, Реутов, О.Жмурко, Муліка (Жариков, 22), Петришин (Мазур, 88), Мартьян, Мандрика (Дадаєв, 78)
Головний тренер: С.Ходирєв
Голи: Мартьян (7), О.Жмурко (68)
Попередження: Філіпов - Реутов
Нереалізований пенальті: Волочай (54, перекладина)
Молодіжні склади: 2:0. Занов (17, 62)

Полтавська команда повертає кобеляцький клуб до реальності.

В якійсь мірі матч між двома аутсайдерами обласного футболу повинен був стати своєрідною перевіркою як для одних, так і для інших. Колосу в найближчих матчах чемпіонату належить доводити, що сенсаційна домашня перемога в попередньому турі над Пирятином не випадковість. Полтавчанам же потрібно було довести всім, але насамперед самим собі, що десята сходинка в турнірній таблиці - не те місце, на яке вони заслуговують.
Якщо заглянути в статистику, то можна було побачити, що в протистояннях між кобеляцькою та полтавською командами за останні два сезони перевага була на стороні господарів. Із чотирьох матчів, які команди провели між собою за останні два роки, три закінчилися перемогою кобеляцьких футболістів (різниця м'ячів 7:2). Тому в поточній дуелі місцеві вболівальники мали надію на продовження переможного бенкету рідної команди.
Перед самим матчем відстань між командами складала п'ять очок. Насправді важкувато було назвати цю очкову різницю значною. Кобеляцька команда останніми роками досить нестабільно грає (феєрія в одну мить змінюється розчаруванням), тому в даній ситуації "Молоді" досить було здобути дві перемоги в чемпіонаті - і вже б полтавська команда розташовувалась вище в турнірній таблиці.
Тренер гостей Сергій Ходирєв так серйозно налаштував своїх підопічних на гру проти "Колоса", що кобелячани за всі 90 хвилин матчу створили лише декілька моментів, які можна було б назвати гольовими .
З самого початку гри атакувальна ланка гостей почала досить активно діяти попереду, раз за разом нагнітаючи гру біля воріт кобелячан. Особливо виділялися Станіслав Мокросноп, Олександр Жмурко та Віктор Мартьян. Саме останньому поталанило вже на 7 хвилині відкрити рахунок в матчі, реалізувавши вихід віч-на-віч з голкіпером господарів.
Після пропущеного голу "Колос" спробував перевести гру на половину поля гостей, проте довгий час їм це ніяк не вдавалося. Нападники кобеляцької команди буквально загрузли в оборонних редутах гостей. Все, чим запам'яталися господарі в першому таймі - це небезпечний штрафний у виконанні Філіпова на 34 хвилині (кіпер гостей Ігор Сухно перевів м'яч на кутовий) та травмою голкіпера команди Сергія Варича, через яку він передчасно залишив поле.
Ведучи в рахунку "Молодь" вела гру від оборони, нерідко створюючи швидкісні контратаки на ворота кобеляцької команди. Непогані моменти були у Мартьяна та Петришина, проте рахунок до кінця першого тайму залишився без змін.
Друга 45-хвилинка пройшла за переваги "Колоса". Кобеляцька команда мала досить моментів, щоб змінити хід зустрічі (один Іван Редчиц повинен був тричі забивати!), проте відзначитися у воротах Сухна їм в цей вечір не судилося. А от "Молодь" знову забила! На 68 хвилині Олександр Жмурко дещо змінив напрям польоту м'яча після штрафного у виконанні своєї команди.
Наприкінці матчу м'яч знову побував у воротах господарів, але по незрозумілій причині головний суддя матчу відмінив чистий гол "Молоді".
2:0 - перемога полтавської команди. Гості опустили кобелячан на землю.
Слід зазначити, що все в цій дуелі могло би бути по іншому, якби Євген Волочай реалізував на 54 хвилині пенальті...
В матчі молодіжний складів все вирішив дубль капітана господарів Романа Занова.

Олег Дубина

Сенсація, яку не чекали

2011-08-29T10:39:00.000+03:00

"Колос" (Кобеляки) - ФК "Пирятин" 3:2 ( 1:2 )
13 тур 68-го чемпіонату Полтавщини з футболу. І ліга.
28 серпня 2011 року. Кобеляки. Стадіон "Колос". 200 глядачів. +27с. Оцінка поля - 3
Судді: А.Яненко, А. Звягинцев, В. Стущянський (всі - ІІ категорія, Кременчук)
Кобеляки: Варич, Смірнов, Лупінос (к), Немченко, Філіпов, Гулордава, Пищита, Рєдчиц (Мудрак, 90+4), Волочай (Калюжний, 73), Данильченко, Бажан
Тренер : О.Янковський
Запасні: Я.Ломаков, Демченко, Красноплахтич, Білокінь
Пирятин: Яковенко, Дмитренко, Таран, Чамара, Федоришин, Городчанін, Курочка, Кирпиченко, Сердюк, Медяник (к), Буримський (Проскурня, 75)
Тренер: С.Плетінь
Заміни: Бих
Голи: Пищита (44), Волочай (54), Данильченко (87) - Кирпиченко (1, пен.), Курочка (23)
Попередження: Бажан (34), Лупінос (52)- Курочка (8), Таран (62), Городчанін (86), Чамара (90)
Вилучення: Бажан (68, друге попередження)
Молодіжні склади: 0:2 (Безуглий 52, Атрощенко 70+2)

Після місячної перерви на кобеляцьку землю повернулися футбольні баталії обласного чемпіонату. В першому після літньої відпустки домашньому матчі головна команда Кобеляччини ("Колос") здавала іспит на міцність. Екзаменатором виступив один з лідерів поточної першості - ФК "Пирятин".

"Колос" до поточної гри підійшов зі значними кадровими втратами. Команду залишили Олександр Михайлик та Антон Кухта (поповнили склади відповідно дмитрівського "Колоса" та ФК "Лубни"). Обидва були одними з найкращих у кобеляцькій команді та принесли їй багато користі , тому їхні переходи - значна втрата для команди. Але не треба відкидати один важливий фактор, який напевно став ключовим у їхньому рішенні: футболісти перейшли у клуби, які ставлять перед собою високі завдання. Тому їхні рішення в даній ситуації виглядають повністю виправданими. Залишається лише побажати обом гравцям побільше перемог з новими командами в майбутніх матчах .
Останнім часом матчі "Колоса" проти лідерів чемпіонату перетворюються в "побиття" перших. Що не гра - то розгром! В попередньому турі 1:6 від "Темпу", ще раніше 0:6 від "Лубен"... Щось не виходить у кобелячан успішно грати проти команд з верхівки турнірної таблиці. Тому виникали побоювання й щодо матчу проти гостей з Пирятина. Команді із Кобеляк було чого остерігатися. Підопічні Сергія Плетіня перед звітною грою розташовувалися на третій позиції та набрали хорошого футбольного ходу. Осічка в поточному матчі могла дорого коштувати пирятинським футболістам на фініші.

Поточний матч напевно ввійде в історію футбольної Полтавщини. Вже на 118 секунді матчу головний арбітр гри Андрій Яненко вказав на одинадцятиметрову відмітку. Це кіпер господарів Сергій Варич зупинив недисциплінованим прийомом у своїй штрафній Андрія Медяника. Пенальті пішов виконувати Роман Кирпиченко. Після його удару м'яч поцілував перекладину воріт господарів та влетів у ворота - 0:1!
Пропущений м'яч вніс нервозність у дії кобеляцької команди. Команда Олександра Янковського почала великими силами йти вперед, при цьому досить часто помиляючись в простих ситуаціях.
Саме одна з таких помилок на 12 хвилині ледве не перетворилася на пропущений гол, але після удару Курочки м'яч полетів повз ворота.
Незважаючи на нереалізований момент нападник "Пирятина" продовжував йти вперед. І вже через три хвилини його старання таки завершилися забитим голом. Партнери вивела Руслана на побачення віч-на-віч з кіпером господарів, з якого він вийшов переможцем - 0:2!
Господарі, незважаючи на пропущені голи, продовжували атакувати значними силами. Рєдчиц та Гулордава практично з нічого створили дві гольові можливості, які повинні були перетворюватися у голи. В першому моменті на заваді м'ячу став воротар гостей, а в другому нападнику "Колоса" та білицького "Сокола" не висталило влучності.
"Колосята" продовжували атакувати, і вже під завісу першої 45-хвилинки їм таки вдалося забити. Віталій Пищита невідпорним ударом зі штрафного скоротив відставання у рахунку - 1:2!

Після перерви щось не зрозуміле трапилося з гравцями гостей. Футболісти з Пирятина чомусь розслабилися, напевно думаючи, що гра вже зроблена. Але як відомо футбол не любить такого легковажного ставлення до себе.
Стандарти у всі часи були одними з найкращих якостей господарів. Тому й не дивно, що на 54 хвилині один з таких стандартів перетворився у гол. Бажан навісив з кутового - Волочай забив. Все просто! 2:2!
Ось після цього команди заграли по справжньому. Агресивності та грубості було хоч відбавляй. Три жовтих та одна червона - далеко не те, що могло статися, якби головний суддя був по строгіший.

На 68 хвилині не витримали нерви у нападника "Колоса" Олега Бажана. У єдиноборстві з Чамарою від порушив правила, за що отримав друге попередження та пішов відпочивати раніше за всіх. Але як не дивно втрата одного з ключових гравців майже не вплинула на гру господарів.
В залишені до кінця матчу хвилини кобеляцька команда могла як забити, так і пропустити, але футбольний Бог цього вечора був на їхній стороні.

Вже на компенсованих хвилинах другого тайму легіонер з Царичанки Сергій Данильченко чудовим ударом метрів з 20 приніс перемогу своїй команді та рідним вболівальникам. І хто скаже, що кобеляцька команда не награла на перемогу?!
Після гри на стадіоні можна було побачити вже традиційну для Кобеляк картину. Представник "Колоса" Віталій Детюк у суддівській на високих тонах виясняв відносини зі суддями матчу. Особисто мені не зрозуміло, про що в даній ситуації говорити, якщо власна команда виграла? Напевно лише пану представнику знати.
3:2 - абсолютно несподівана, але повністю заслужена перемога кобеляцького "Колоса". Сенсація туру!

Олег Дубина

Пожинаємо плоди помилок

2011-08-15T15:33:00.006+03:00

Знаєте, інколи не дуже приємно констатувати, що власні негативні прогнози справджуються. Але на жаль останнім часом в мене таке часто трапляється...

Численні помилки керівництва Кобеляцького футбольного господарства колись таки повинні були вилізти їм боком. На жаль, це трапилося минулої п'ятниці...

В одній із минулих статей я прогнозував, що через проблему суддівства в районі може трапитися щось не дуже добре. Вперше щось подібне відбулося місяць тому, коли відомий в районі футболіст замахнувся на арбітра. Тепер же в другій лізі сильно побили гравця із Чорбівки. З численними побоями він зараз у лікарні...

Районний футбол тихенького перетворюється в хаос, яким заправляє людина, яка незрозуміло чим займається. Вона (людина) не контролює ситуацію. Тому це не останній мордобій в районі. Я в цьому на 100% впевнений!
P.S. Раніше я писав про поганий фінал. Але це ще не фінал. Це лише початок...

Чеснаков: "Результат закономірний"

2011-07-24T13:17:00.000+03:00

І в другому своєму матчі в Лізі Європи полтавська Ворскла святкувала перемогу над північноірланським Глентораном (3:0). Прокоментувати переможний матч біло-зелених ми попросили захисника Ворскли Володимира Чеснакова:

- Якщо дивитися на підсумковий рахунок матчу, то можна подумати, що сьогодні для нас була легка гра, але це не так. З самого початку багато хто вважав, що суперник прохідний, але слід визнати, що нам протистояла команда доволі пристойного рівня, один з лідерів в своїй країні. Не легко було з ними грати.

- Вже в першому таймі Ворскла забила два м'яча. Що в перерві сказав команді Микола Павлов?

- Та нічого особливого не говорив. Основне завдання, яке він перед нами ставив - збереження всіх неушкодженими. Крім того треба було всі сили віддати грі та здобути прийнятний для нас результат та ні в якому разі не розслаблятися, тому що у футболі легковажність до суперника швидко карається.

- Чим сьогоднішній суперник (Гленторан) запам'ятався?

- Британським стилем гри.

- 3:0 - закономірний результат?

- На мою думку повністю.

P.S. Мій фотоогляд матчу "Ворскла" - "Гленторан" ви можете переглянути тут

«Колос» (Кобеляки). Підсумки І кола 68 чемпіонату Полтавщини.

2011-07-15T16:41:00.000+03:00

Домашньою поразкою від «Темпу» кобеляцький «Колос» завершив перше коло обласного чемпіонату сезону 2011 року. Саме про підсумки виступу головної команди Кобеляччини в першій частині змагань 2011 року піде розмова в цій розповіді.
Перед самим початком чемпіонату футбольну громадськість області струснула новина, яка за своїм масштабом перевершила всі скандали минулого року разом взяті – головні гранди області («Нове життя» та «Гірник») та чинний чемпіон («Велика Багачка») відмовилися від участі в цьогорічних змаганнях! Але якщо андріївська команда бореться (і доволі успішно) за місце під українським футбольним сонцем (аматорська першість країни), то ось футболісти двох інших команд стали таким собі ласим шматочком для інших колективів, які стали в чергу у боротьбі за найсильніших гравців обласної першості. Найкраще серед клубів вищої обласної ліги трансферне міжсезоння провів градизький «Темп», якому вдалося переманити до себе кілька чудових виконавців.
Кобеляцький «Колос» щодо цього чимось особливим ніколи не дивував. Місцева команда вже досить давно робить ставку на місцевих та кременчуцьких гравців, які пройшли школу «Кременя». Далеко не всім вболівальникам така «політика легіонерів» подобається, але незважаючи на це ніхто з керівників команди не намагається нічого змінювати.
Перед самим чемпіонатом особисто у мене ледве жевріла надія, що можливо кобеляцький аутсайдер «візьме і вибухне» хоча б до 3-5 місця в підсумку . На жаль, моя мрія так і не здійснилася.
Так, оптимісти можуть мені сказати, що лише половина сезону пройшла. Але не слід забувати, що в останні десятиліття в кобеляцькому футбольному господарстві абсолютно нічого не змінюється. І напевно й не зміниться доти, доки не буде змін у найвищому керівництві футболу Кобеляччини.
В усі часи команди завжди оцінюються по матчах з колективами, які на порядок вищі по силі. Якщо ж брати цей критерій оцінювання, то виходить не дуже добре картина.
Загалом за перші 10 матчів першості (дуель з полтавською «Молоддю» перенесено на невизначений термін) кобеляцька команда святкувала дві домашні перемоги над не надто сильними, але амбітними суперниками (ДЮФШ «Ворскла» 4:3 та ФК «Миргород» 3:1). Крім того була мирова з зіньківським «Колосом» (1:1).
Всі інші матчі нагадували круте піке без надії на порятунок. 7 поразок із загальною різницею м’ячів 2:28 – повний провал!
Так, багато хто з гравців «не доходять» на матчі, у кого робота, навчання та це щось. Мені багато разів говорили, що «ми ледве їх збираємо» та таке інше. Ми всі вміємо скаржитися на інших, але не дуже полюбляємо шукати виник у самих себе!
Напрочуд «яскраво» пройшли матчі з ФК «Лубни» (0:6), «Локомотивом» із Гребінки (0:3) та «Глобине» (який ввійшов в історію!) 1:7 вдома! Остання поразка за «яскравістю» перевершила не менш легендарні 3:4 від «Пирятина» в 2009 році (тоді 100% перемогу було втрачено за 32 хвилини другого тайму). Сміх та й годі!
Зараз в більшості команд чемпіонату Полтавщини грають легіонери. За логікою вони повинні покращувати гру команди, за яку виступають. Я не маю нічого проти «кобеляцький легіонерів», проте я не бачу покращення командної гри при них. «Колос» як програє з великим рахунком, так і програє, а легіонери «приїхали-відбули-отримали гроші-поїхали додому». Гравці повинні бути з психологією команди як футбольної родини, а не колективу-грошового гаманця.
Ще мені незрозумілі постійні перевірки перед грою заявочних карток команди-суперника одним (головним!) керівником команди Віталієм Олексійовичем Детюком. На мою думку, це даремне марнування часу! Складається враження, що пан Детюк просто заздалегідь шукає винного у можливій поразці (наприклад «програли тому, що у них більшість незаявлені легіонери» та тому подібне). Чи можливо шановна в районі людина думає, що вона сама щодо цього безгрішна?
А так наскільки команда награла, те й в результаті і отримала.
З усього складу команди за матчами в першому колі я б виділив Миколу Калюжного (за умілі здібності бути там, де треба), Івана Рєдчица (гра з ним та без нього – два різних матчі) та кременчуцького легіонера Антона Кухту (після довгої перерви в команді з’явився креативний центральний нападник, якому ще треба попрацювати над відсотком реалізації своїх моментів). Всі інші – не краще, але й не гірше минулого сезону. Але ж інші команди йдуть вперед у своєму розвитку (це ж стосується і гравців), а кобеляцька стоїть на місці.
А на останок треба дати слово народу. Місяць тому я в соцмережах та на різноманітних сайтах запропонував вболівальниками відповісти на кілька питань щодо минулого, сьогодення та майбутнього кобеляцького «Колоса» (таке собі обговорення проблем клубу). На мою електронну скриньку прийшло близько 30 листів з різноманітними думками, пропозиціям та простими висловами (інколи не дуже цензурного змісту).
Нижче приводжу найяскравіші з них (в дужках – ім’я – ніки користувачів):
(Кобелячанин) «Нинішній кобеляцький футбол - це змагання гаманців та амбіцій неповноцінних розумом людей. Від спорту лишилася лише назва. Гидко на це все дивитися і тошно чути про це. Справжні спортсмени показують досягнення і без "сопливих". Майбутнього у такого футболу НЕМАЄ!Ветерани дійсно грали від душі і результати показували. Моя б воля - лишив би футбол на декілька років без фінансування. Тоді б побачили хто є хто.»
(Оптиміст) «І вся ця ГАНЬБА за державний кошт! Куди ми витрачаємо державні кошти з районного бюджету? Дуже жаль, що з районних депутатів майже ніхто на футбол не ходить і не бачить результатів своїх "капіталовкладень". Пан Детюк "знає толк" в футболі, а ще дужче в грошах. Не одна влада змінилася за останні десятиріччя, а він -- "непотопляємий". Так що маємо те, що маємо»
(Денис) «Майбутнє на мою думку ніяке, доти буде таке керівництво! Раніше в мої часи була команда, а зараз - збір футболістів, які прийшли як на роботу - відіграли і все! З цієї команди вже не буде результатів!"
(FCV) « Минуле писалося простим народом. Доки Вітя при владі – теперішнього та майбутнього у команді немає»
(Женя) «Ми раніше грали лише за своє місто, за села, за людей. А зараз для футболістів головне – гроші. Все інше їм до с***и(( «

Володимир Дичко: «Моя душа завжди з «Ворсклою»

2011-07-15T16:35:00.000+03:00

«Темп» з Градизька завершив першу частину обласного чемпіонату на першому місці. Середняк чемпіонату минулих років в 2011 році несподівано яскраво проводить першість, впевнено перемагаючи своїх суперників. Після чергової перемоги над кобеляцьким «Колосом» (2:0) прокоментувати підсумки гри та загалом першої половини сезону для градизької команди погодився захисник лідера першого кола чемпіонату, відомий в минулому гравець «Ворскли» та «Кремня», бронзовий призер чемпіонату України сезону 1996/97 років у складі полтавської команди Володимир Дичко.
- Володимир Вікторович, сьогодні в Кобеляках «Темп» святкував свою чергову перемогу. Сьогодні ваша команда була сильніша, чи можливо «Колос» був слабкіший?
- Щастить сильнішому. Сьогодні пощастило нам, хоч гра була й тяжка. Поле погане. Суперники грали без моментів. В першому таймі в них був один вихід один-в-один, який вони в тім не реалізували. А так ми гру контролювали, і тому ми сьогодні перемогли. Ми хотіли перемогти – ми досягли поставленої мети.
- На початку сезону керівництво «Темпу» ставило перед футболістами конкретне завдання на сезон?
- Завдання в цьому році – перша трійка, а там буде видно. Все залежить від того, як команда буде грати в майбутніх матчах.
- Ви залишаєтесь в «Темпі»?
- Ні.
- А де будете продовжувати кар’єру?
- Повернусь в «Кремінь» грати.
- За своє футбольне життя ви чимало матчів зіграли за «Кремінь» та «Ворсклу». Ви повертаєтесь в кременчуцьку команду. А як щодо полтавської команди? Ви слідкуєте за колишнім колективом?
- Так, дивлюся.
- Приходите на матчі?
- Та ні, я не їжджу. Я вдома по телевізору дивлюся матчі «Ворскли».
- А так які спогади залишилися з тих часів, коли ви грали за полтавчан?
- Таке ніколи не забувається! У мене всі спогади про «Ворсклу» самі найприємніші залишилися. Я з нею досяг всього, чого хотів. Моя душа завжди з нею, з «Ворсклою».
- Зі своїми колишніми одноклубниками спілкуєтесь?
- Звісно. З Ігорем Кисловим часто зідзвонюємося. З багатьма зустрічаємося. З Андрієм Ковтуном бачилися, коли «Олександрія» з «Кремнем» зустрічалися в товариському матчі. Загалом з усіма в хороших відносинах.
- Незабаром «Ворскла» в Лізі Європи буде протистояти «Гленторану». Який ваш прогноз?
- Я думаю вони їх повинні пройти. Те, що полтавчани програли свою першу гру («Олександрії» - прим.автора) – це звісно погано, але думаю вони пройдуть команду з Північної Ірландії. Я хочу, щоб вони в Європі в цьому сезоні побільше пограли. Не одну, і не дві гри. Як мінімум пару раундів пройшли.
- На вашу думку, який максимум з цього складу полтавської команди, який зараз, можна вижати в Лізі Європи? Вони зможуть пройти до групового етапу?
- До групового турніру буде дуже тяжко пройти. Перші два раунди суперники будуть не дуже сильні, а вже перед груповим етапом команди набагато сильніші. Важкувато буде.

Суперкубок поїхав до столиці

2011-07-15T16:25:00.000+03:00

Ось нарешті і дочекались вболівальники українського футболу початку нового сезону!
Найсильніші команди України у вівторок ввечері розіграли в Полтаві перший в цьому сезоні трофей – Суперкубок України.
Стадіон «Ворскла», який носить ім’я одного із засновників сучасного олімпійського руху Олександра Дмитровича Бутовського, вже вдруге приймав матч такого рангу. Три роки тому володарем Суперкубка-2008 в серії післяматчевих пенальті стала донецька команда.
У минулому сезоні «Шахтар» виграв в Україна все, що тільки можна. Почали з Суперкубка, а закінчили переможним фіналом кубка, в якому "гірники" до речі перемогли саме «Динамо». Втім найголовніше досягнення донецької команди – це перший для «кротів» чвертьфінал Ліги чемпіонів, в якому їх зупинили майбутні переможці – каталонська «Барселона». Загалом чудовий сезон для донеччан.
Динамівський же сезон вийшов доволі неоднозначним. Почалося все з «поганого сну» при Газзаєві, а закінчилося «сонячним відрізком» за Сьоміна. В Європі команда також зупинилася на ¼ фіналу, але на відміну від непрохідної для «Шахтаря» (та багатьох інших команд Старого Світу) «Барси», київській команді протистояла цілком земна «Брага». Виліт на цій стадії динамівської команди вболівальниками сприйняли за провал. А наприкінці і так доволі посереднього сезону він був взагалі зіпсований незрозумілою поразкою від «Іллічівця» 2:3.
І «Динамо», і «Шахтар» в міжсезоння набирали ігрові кондиції в Австрії. За цей період «гірники» в «товарняках» здобули 6 перемог, а кияни - 3. Що стосується втрат, то Мірча Луческу в поточному не зміг розраховувати на травмованих Чигринського (вже займається в загальній групі), Едуардо, Степаненка та Раца. У «Динамо» поза грою були Михалик, Бертольо та Бетао.
Напередодні зустрічі гості з Києва та Донецьк наповнили центр Полтави. Хто фотографувався біля трофею, який був виставлений для широкого огляду в Корпусному парку, хто блукав вуличками міста в надії знайти щось цікавеньке…одним словом місто жило в передчутті футбольної дуелі двох найсильніших команд країни. Забігаючи наперед слід констатувати, що вболівальників, які повністю заповнили цього вечора полтавську арену, матч грандів вітчизняного футболу не розчарував.
З перших хвилин Юрій Сьомін кинув в бій новачка команди нігерійця Аруне Лукману, який зайняв місце в центрі «синьо-білих». На цьому «список дебютантів перших хвилин» закінчився, тому що Луческу не ризикнув на старті випустити Дентиньо та Селезньова. В іншому все як завжди.
Перші хвилини були за «гірниками». Непогано проривався Коста, проте оборонці динамівців встигли накрити бразильця. А вже за хвилину номінальні гості відкрили рахунок!
Єременко знайшов передачею Ярмоленка, якого вже в штрафному майданчику недозволеним прийомом зупинив Ракицький. Гусєв з одинадцятиметрового без проблем розібрався з Пятовим, результативно пробивши в лівий верхній кут воріт.
Підопічні Луческу відігралися майже миттєво. Срна виконав штрафний, а Фернандиньо забив. В моменті забиття голу помилку допустив Шовковський, який невдало склався.
До кінця першої 45-хвилинки значною територіальною перевагою володів «Шахтар», проте забивали не вони.
На 32 хвилині Пап Діакате пробив головою після навісу Гусєва зі штрафного. Захиснику «Динамо» в даному епізоді протистояли Срна та Ракицький , але з м'ячем зустрілася саме його голова, від якої м'яч полетів у кут воріт Пятова.
Після перерви було багато боротьби, були атаки, але через проблему «останнього пасу» (це стосується обох команд) до певного моменту нічого особливого команди не створювали. Вже під кінець зустрічі трьохходівка Ярмоленко – Єременко – Мілевський завершився результативним ударом останнього під Пятова. Зрозумівши, що все в цьому матчі вже вирішено, значна частина вболівальників «гірників» попрямувала до виходів з полтавського стадіону. Їхні улюбленці на останніх хвилинах мали моменти, щоб хоча б скоротити різницю у рахунку, проте ні Вілліану, ні Тейшейрі в цей вечір не судилося відзначитися у воротах Шовковського.
«Динамо» цілком справедливо завойовує перший в сезоні трофей, а український бліцкриг «гірників», який був розпочатий минулого року, зазнав невдачі.
Суперкубок України 2011
"Шахтар" Донецьк - "Динамо" Київ 1:3 (1:2)
Голи: 0:1 Гусєв (5, з пенальті), 1:1 Фернандіньйо (14), 1:2 Діакате (32), 1:3 Мілевський (83)
5 липня. Полтава. Стадіон "Ворскла" ім. Бутовського. 18 градусів. 25000 глядачів.
Арбітр: Ю. Вакс (Сімферополь), асистенти: В. Володін (Херсон), С. Беккер (Харків)
"Шахтар": Пятов - Срна, Кучер, Ракицький, Шевчук - Хюбшман, Фернандіньйо, Дуглас Коста, Мхітарян (Тейшейра, 64), Вілліан - Луїс Адріану (Селезньов, 71)
Запасні: Рибка, Іщенко, Кобін, Гай, Дентиньо
"Динамо": Шовковський - Данило Сілва, Юссуф, Діакате, Попов - Вукоєвич, Аруна (Каддурі, 66), Єременко, Ярмоленко (Алієв, 90 +4), Гусєв (Гармаш, 90 +5) - Мілевський
Запасні: Коваль, Хачеріді, Нінковіч, Шевченко
Попередження: Єременко (15), Попов (40), Срна (40), Фернандіньйо (40), Юссуф (40), Гусєв (45 +1), Вукоєвіч (61), Мілевський (75), Ярмоленко (85), Тейшейра (85)
P.S. Висловлюю вдячність прес - аташе ФК «Ворскла» Артему Лобанову за допомогу при оформленні акредитації на гру.
Фотоогляд матчу

Все занадто прогнозовано

2011-07-13T16:36:00.003+03:00

«Колос» (Кобеляки) – «Темп» (Градизьк) 0:2 (0:1)
10.7.2011. Кобеляки. Стадіон «Колос». 26с. 200 глядачів. Оцінка поля – 3.
Судді: С.Ляшенко, Ю.Надутік, Б.Надутік (всі – ІІ категорія, Миргород)
Кобеляки: Подорожній, Гудорлава, Рєдчиц(к), Волочай (Красноплахтич, 86), Колінько, Бажан (Борзовець, 79), Калюжний (Скрипкін, 66), Пищита (Смирнов, 86), Немченко, Постольник (Демченко, 86), Кухта
Головний тренер: О.Янковський
Градизьк: Поляков, Дичко, Мироненко(к), Олександр Ларіонов (Богиня, 46), Пономарьов, Мірошниченко(Скляренко, 46), Безверхий, Смирнов (Олексій Ларіонов, 70), Костиренко (Стильник, 75), Зав’ялов (Крупко, 46), Костенко(Павлик, 58)
Головний тренер: А.Диндіков
Голи: Костенко (32, пен.), Павлик (87)
Попередження: Бажан (24) – Скляренко (60), Стильник (90)
Молодіжні склади: 2:1
В Кобеляках місцевий «Колос» завершив перше коло обласного чемпіонату черговою поразкою. На цей раз кривдниками кобелячан став лідер чемпіонату – «Темп» з Градизька.
Останній матчі кобеляцька команда «Колос» зіграла м’яко кажучи «жахливо». 1:7 з Глобино, 0:6 від Пирятина та Гребінки та мінімальна домашня перемога над «Молоддю» - ось таки «веселий» доробок кобеляцької команди за останні матчі.
У «Темпа» справи йшли набагато краще. В минулому турі були розірвані резервісти «Ворскли» 6:1, а до цього були переможені «Лубни» (4:0), «Псел» (2:1) та зіньківський «Колос» (2:0).
В результаті команда з Градизька - лідер чемпіонату.
Перші двадцять хвилин гри команди приглядалися одна до одної. Хоча «Колос» - внизу турнірної таблиці, погода дещо знівелювала рівень команд. На полі панувала силова боротьба з великою кількістю браку.
«Темп» володів значною територіальною перевагою (приблизно 70 на 40), але перевтілити їх в забиті голи ніяк не вдавалося. Але це тривало не вічно.
На 32 хвилині гравець господарів Олексій Колінько у власній штрафній сфолив на Василі Костенко. Сам постраждалий відкрив рахунок в матчі, реалізувавши одинадцятиметровий.
За весь перший тайм «Колос» створив лише один справжній небезпечний момент. На 41 хвилині одноклубники вивели на побачення віч-на-віч з кіпером гостей Антона Кухту, проте нападник кобеляцької команди реалізувати свій момент так і не зміг. М’яч після його «парашуту» попрямував повз ворота.
В перші 45-хвилинці «Темп» практично закрив господарів на своїх половині поля. Особливо активним був лівий фланг, де атаки гостей розганяв Юрій Безверхий. Весь матч за ним наглядав захисник «Колоса» Едуард Гулорда. Дуелі між ними в більшості закінчувалися перемогою першого.
Ще одним протистоянням матчу можна назвати дуель нападника господарів Антона Кухти та відомого в Україні центрального захисника «Темпа», колишнього гравця «Ворскли», бронзового призера чемпіонату України сезону 1996/97 років Володимира Дичка. Як не як, а досвід – велика справа. Захисник гостей весь матч не давав вільно розгулятися кременчуцькому нападнику кобелячан, не раз рятуючи свою команду від неприємностей.
Другий тайм став продовженням першого. «Темп» дещо збавив обороти, проте тривав гру під своїм контролем. Вже під завісу зустрічі гості забили вдруге. Відзначився Юрій Павлик, який в другому таймі замінив Костенка.
Підсумковий рахунок матчу – 0:2 – все прогнозовано.
Дещо змазало підсумковий успіх «Темпу» травма одного з його провідних гравців – Сергій Зав’ялова, через яку він не зміг продовжити гру. Вердикт лікарів – відрив акроміального відростка ключиці. Залишається побажати йому скорішого видужання.
І ще одне. Як зазначено в офіційному протоколі : «Представником команди «Колос» поданий протест з приводу участі матчі гравців команди «Темп» Смірнова Кирила , Павлика Юрія та Полякова Арсенія». Представники кобеляцького «Колоса» знову взялись за «старе». Все як завжди…

Микола Павлов: «Хочеться, щоб цей шанс вони використали»

2011-07-12T16:27:00.000+03:00

Незабаром «Ворскла» першою з український команд візьме старт в цьогорічних єврокубках.
Головний тренер "Ворскли" Микола Павлов розповів про майбутнє протистояння з «Глентораном».
- Вже в четвер Ворскла візьме старт в цьогорічному розіграші Ліги Європи, де зустрінеться з Глентораном із Північної Ірландії. Який зараз настрій в команді?
- Ну якби не поразка в останній грі проти Олександрії - то був би взагалі чудовий, а так трішки осад залишився. Але я думаю, що в залишені до матчу дні цей осад ми нівелюємо.
- Ви вже вивчали свого майбутнього суперника?
- З тією інформацією, якою володіємо, ми (тренери) вже більш менш знайомі, а футболістів ми підготуємо в найближчі два дні.
- Якщо не секрет, які-небудь тактичні хитрощі готуєте на першу гру в Белфасті?
- Сама найбільша хитрість - це щоб була вдача на нашій стороні. Вони (Гленторан - прим.автора) обіграли в останньому матчі Ренову 2:1. Два дальні удари - два голи. Таке буває рідко у теперішньому футболі. Їм пощастило.
- В одному із нещодавніх інтерв'ю президент Ворскли Олег Бабаєв сказав, що задача зелено-білих в цьогорічному розіграші Ліги Європи - потрапляння до групового етапу. На вашу думку, це реально?
- Це завдання дуже складне, але ми для його досягнення будемо робити все, що від нас залежить. Президент сказав, значить будемо виконувати! Якщо пам'ятаєте, в попередньому році він поставив перед нами завдання потрапляння в шістку - ми потрапили.
- Два роки тому Ворскла протистояла португальській Бенфіці. Якщо зрівнювати ту дуель з майбутніми матчами проти Гленторана - відчуття різняться?
- Трішки, звісно є. Справа в тому, що Бенфіка з самого початку була дуже сильним супротивником, і не настроїтися на неї було неможливо. А зараз в підсвідомості хлопців засіла думка, що суперник вперше за 26 років переміг в Європі (я думаю, вони пресу читають). Я побоююсь, щоб у нас не вийшло як з Олександрією в останньому матчі. На жаль, психологія футболістів така, що її дуже тяжко змінити, але будемо робити все можливе.
- З цим у вас асоціюється Північна Ірландія?
- Белфаст, демонстрації, погода як в Англії (дощ, вітер). Плюс до цього всього різниця в дві години між країнами. Летіти чотири години туди. Я вже думаю, як назад повертатися. Всю ніч будемо летіти знову, зупинка в Києві на два дні, гра з Оболонню. Тяжкий графік буде у нас. Радує те, що всі здорові та плюс до цього те, що ми все таки трьох гравців запросили, які мають певний досвід. Маю надію, що це нам допоможе з найменшими втратами пройти в наступний раунд.
- Що для вас як для тренера Ворскли зараз важливіше - чемпіонат чи Ліга Європи?
- Ми не знаємо, коли наступного разу виступимо в Європі. В чемпіонаті ж можна ще щось змінити, підправити становище. А для хлопців європейський турнір - це безцінний досвід. Для когось це можливо й остання можливість. Тому хочеться, щоб цей шанс вони використали та щоб потім залишилися приємні спогади від теперішньої Ліги Європи.

Чемпіонат Кобеляччини. Футболісти почали розпускати руки.

2011-06-27T22:45:00.000+03:00

В суботу, 25 червня на футбольних полях Кобеляцького району відбулися чергові матчі Чемпіонату району з футболу. В першій лізі знову не обійшлося без скандалу. Та ще й якого! Але про все по порядку.
В селі Шенгури місцевий «Лан» приймав гостей з районного центру – «Будекспрес». У важкому матчі вольову перемогу святкували «будівельники» з рахунком 2:1. Голи за кобеляцьку команду забивали Валерій Галаган (44 хв.) та Олег Галькович (52 хв.). У господарів відзначився Віктор Бараник (40 хв.)
Результати інших матчі І ліги: „Бутенки” - "Сокіл" (Білики) 1:3, „Спарта” (Лутовинівка) - "Дашківка" 3:2, "Дрижина" (Др. Гребля) - "Спартак" (Рибалки) 2:2 (за гостей відзначилися Сергій Жеребило та Езіз Келбаєв. В обох випадках їм асистував капітан «Спартака» Олександр Крупін), „Колос” (Павлівка) - "Іванівка" 6:1
Головною родзинкою туру стала гра на стадіоні НВК №1, в якій зустрічалися «Динамо» (Кобеляки) та «Красне». Ця гра виділилась з поміж інших матчів не футбольними баталіями, а де що іншим. Неприємним.
За інформацією джерела, в другому таймі за рахунку 2:1 на користь команди «Красне» гравець господарів Олександр Колінько не витримав напруги матчу та підняв руку на головного арбітра зустрічі (якого за «правилами», діючими в цьому сезоні, надали гості). Почалась бійка. В результаті гості вирішили не продовжувати матч та поїхали додому.
На наступний день на товариському матчі «Колоса» та «Динамо» (1:3), який проходив в Кобеляках на центральному місцевому стадіоні, серед вболівальників та місцевої футбольної громади вже почали поширюватися чутки, що в зриві гри «винні красняни», тому «напевно їм буде зарахована технічна поразка». В свою чергу представники кобеляцької команди говорили, що їх в цій грі «засудили», красняни – протилежної думки. Але в цій ситуації не це головне.
Мені особисто цікаво одне питання: невже мордобій, який влаштував шанований в районі футболіст, гравець багаторазового чемпіону Кобеляцького району («Динамо») та головної команди району («Колоса») залишиться «чистим» та цю справу (як вже багато разів до цього) тихенько «замнуть»?
У нас в районі за останній рік всього бувало, але щоб гравець рівня обласного чемпіонату піднімав руку на суддю…Дожилися!
В першій лізі вже почали руки розпускати. А що далі буде? Цікаво…
В одній із своїх минулих статей я писав, що незабаром минулорічне «футбольне протистояння» між керівництвом місцевого футболу - Олегом Борисовичем Дробітьком (голова районної федерації футболу – прим. автора) та Віталієм Олексійовичем Детюком ( голова Кобеляцької РО ФВСТ "Колос") може закінчитися поганим фіналом. На жаль, мої прогнози почали справджуватися… Але до «фіналу» ще далеко. Як видно з нещодавніх подій, «все лише тільки розпочинається».
Я взагалі не розумію, чим зараз займається керівництво футболу Кобеляччини, які в попередньому році в черговий раз були переобрані на довготривалі терміни. Складається враження, що вони просто «спочивають на лаврах» та сидять в своїх тепленький кріслах, насолоджуючись гарним життям, поки місцеві сільські футбольні команди, футболісти та вболівальники страждають від їхніх помилкових рішень. Вже неозброєним оком видно, що якщо «суддівська проблема» не буде вирішена в найближчий час, то ще не один мордобій побачать місцеві вболівальники футболу. А може і щось страшніше...

Олег Дубина

«Глобине» розриває кобеляцький «Колос»

2011-06-12T23:48:00.000+03:00

«Колос» (Кобеляки) – ФК «Глобине» 1:7 (1:1)
12 червня. Кобеляки. Стадіон «Колос». +21с. 150 глядачів. Оцінка поля – 3
Арбітри: А.Харахайчук, Я.Опришко, В.Капшук (всі – Кременчук)
Кобеляки: Подорожний, Смірнов, Редчиц, Волочай, Колінько, Гулордава, Ломаков, Калюжний, Немченко, Бажан, Кухта
На заміну виходили: Скрипкін, Борзовець, Стратій, Демченко
Головний тренер: О.Янковський
Глобине: Клименко, Чорноус, Жениленко, Лисенко, Шутка, Галата, Гавренков, Лісняк, Колісник, Кувшинов, Середа
На заміну виходили: Кедич
Головний тренер: В.Чорноус
Голи: Калюжний (32) – Лісняк (15), Середа (55, 62, 78), Гавренков (65), Кувшинов (81), Кедич (87)
Попередження: Жениленко (85)
Вилучення: Колінько (48, фол останньої надії)
Молодіжні склади: 4:1 (Якименко 30,36; Лупінос 18, 35 – Мороз 50)

Як відомо футбольний матч триває 90 хвилин. Але двобій в Кобеляках тривав лише 48 хвилин. Все, що було потім – це була гра в одні ворота. Як результат, на своєму полі підопічні Олександра Янковського зазнали нищівної поразки від гостей із Глобине з рахунком 1:7!
Суперники розпочали зустріч на середніх швидкостях. Точилася рівна гра з великою кількістю боротьби, але без моментів. Це тривало до 15 хвилини, коли першу ж помилку оборонного механізму «Колоса» гості перетворили в забитий гол. Оборонці кобеляцької команди залишили без нагляду Руслана Лісняка, який без проблем переграв кіпера кобелячан Подорожного.
Господарі великими силами побігли відіграватися, за що ледве не поплатилися. Спочатку Шутка, а згодом Середа та Кувшинов мали чудові моменти, щоб подвоїти рахунок, але їх не щастило. Поки що…
Десь з 20 хвилини на стадіоні розпочалася злива, яка внесла певні корективи в дії команд. При такій погоді було складно показувати хорошу гру, проте футболісти прагнули показувати свої найкращі якості.
Кобеляцька команда спромоглася відігратися на 32 хвилині. Кухта з правого флангу прорвався через оборонні редути гостей та прострілив до штрафної, де Калюжний у падінні відправив м’яча у правий кут воріт Клименка – 1:1!
Ще в першому таймі гості мали реальний шанс вийти вперед в рахунку. Одноклубники вивели Олексія Шутка на побачення віч-на-віч з голкіпером господарів, проте гравець «Глобине» не зміг переграти Подорожного.
Другий тайм розпочався з видалення. За фол останньої надії поле залишив гравець «Колоса» Колінько. Як виявилося згодом це видалення стало фатальним для кобеляцької команди.
Що сталося потім? Це взагалі неможливо ніякими словами описати. Оборона «Колоса» в ці хвилини нагадувало діряве коромисло
В залишені до кінця зустрічі 42 хвилини футболісти «Глобине» грали між собою в таку собі гру «хто більше заб’є у ворота господарів». Нападники гостей з такою легкістю шматували (по іншому і не скажеш) оборону «колосят», що часом здавалося, що проти «Глобине» вийшли грати не гравці рівня обласної першості, а якась дворова команда.
Переможцем «гольової гри» виявився нападник гостей Максим Середа, який оформив хет-трик. Ще по разу відзначилися Віталій Гавренков, В’ячеслав Кувшинов та Ярослав Кедич. Загалом форварди «Глобине» в другому таймі повинні були ще 8(!) разів відзначатися. Крім того кобеляцьку команду від вірних голів двічі рятувала…калюжа, яка утворилася біля воріт Подорожного.
Фінальний свисток рефері із Кременчука Анатолія Харахайчука офіційно зафіксувало знищення кобеляцького «Колоса» з рахунком 7:1!
Гості начисто розшматували «Колос». Тут нічого додати. У мене лише виникає питання: що з такою безхарактерною грою взагалі робити в перші лізі, якщо навіть вдома кобеляцьку команду громлять в чисту?
«Глобине» по справжньому вразило свою грою. Підопічні Валерія Чорноуса показали на прикладі, як треба грати та використовувати свої моменти. В команді є майбутнє. Від себе хочеться побажати хлопцям побільше футбольної фортуни в майбутньому.
Особливо мені хочеться відзначити Максима Середу, який своїми корисними діями на полі по праву заслужив звання «найкращого гравця матчу».
Наступну свою гру в чемпіонаті кобеляцький «Колос» гратиме в Гребінці з місцевим «Локомотивом». Чи є шанси зачепитися за очки? За такої гри – жодних!

Театральна вистава, яка може трагічно закінчитися

2011-06-05T17:55:00.001+03:00

На протязі останніх років Кобеляцький футбол перетворився в такий собі спортивно-футбольний театр, в якому футболістам та простим вболівальникам відводилася роль таких собі «пішок», які «беруть участь, але нінащо не впливають».
Керівництво районного футбольного господарства годує спортивну громадськість постійними обіцянками, що «буде краще», проте з року в рік все гірше і гірше. Особливо зараз, коли на обрії яскраво засвітилася проблема суддівства...
Чим в першу чергу раніше так приваблювала перша ліга району прості сільські команди? Суддівством! В попередні роки, як відомо, в першій лізі матчі судили так звані «нейтральні судді», яким в принципі повинно було бути однаково, хто виграє. Я думаю (і напевно зі мною погодяться більшість футболістів району), що все ж таки краще , коли на твою команду не діють негативним чином «магічні рішення арбітра», який на 90 хвилин фактично перетворювався на дванадцятого гравця команди супротивника.
Механізм «нейтральності» хоч і з певними збоями, але довгий час добре діяв. Це давало змогу спостерігати на полі в першу чергу футбол, а не обговорювати різні закулісні історії. Але все добре колись неодмінно закінчується. Не стали виключенням і судді...
Як відомо, минулого року районний футбол вибухнув скандалом, який сколихнув напевно всю спортивну громадськість Кобеляччини. Якщо коротко, то за турнірними показниками чемпіоном району став «Авангард» із Жуків, але в останню мить це звання футболістів лишили, мотивуючи це «підтасованими» заявками тепер вже екс-чемпіонів. Як було вказано в рішенні керівництва футбольного господарства району: «Згідно затвердженого положення про проведення чемпіонату та першості Кобеляцького району з футболу за команду тієї чи іншої сільської ради мають право грати футболісти, які працюють, народилися або проживають на даній території, а в поданих заявочних документах (ксерокопії паспортів та трудових книжок) в складі команди «Авангард» були задіяні гравці, жителі міста Кременчука та селища Білики».
Тому команду позбавили чемпіонства, набраних очок та перевели до другої ліги.
Ви можете спитати, хто давав право керівництву «Авангарду» привозити на матчі району футболістів рівня чемпіонів області та з легкістю розбивали суперників (які якраз були складені із сільських хлопців) ? Як це не дивно, але це право давали ті ж люди, які підписували дозвіл на допуск команди до чемпіонату.
Карусель скандалу все розкручувалася. Явно виділялися дві сторони, які всіма силами прагнули за будь-яку ціну схилити шальку терезів на свою сторону. По один бік це був голова Кобеляцької РО ФВСТ "Колос" Віталій Олексійович Детюк (фактично він і став тією людиною-причиною скандалу, давши дозвіл на участь жуківської команди), по інший - Олег Борисович Дробітько (голова районної федерації футболу) та ФК «Авангард»(Жуки), кого він (О.Б.Дробітько – прим.автора) фактично підтримував.
В результаті вийшло наступне. Комісія ДСТК, переглянувшись отриманні документи, прийняла рішення лишити чемпіонство «Авангард», але голова районної федерації футболу фактично переступив через весь футбольний район(!) та виніс питання аж у Полтаву, де прийняли рішення на користь жуківської команди.
Що ми в результаті отримали? Вималювалася досить кумедна ситуація. Команда, яку лишили чемпіонства, всіх набраних очок, яка в цьому сезоні взагалі не бере участь в районній першості між тим представила Кобеляччину в Лізі Чемпіонів Полтавщини (де й тут «засвітилася», не з’явившись на півфінальний матч-відповідь, який до речі повинен був пройти...в Жуках!) , офіційно не являючись чемпіоном Кобеляччини 2010 року (за чутками, незабаром команда отримає золоті медалі «в обхід» Кобеляк).
Було б дуже добре, якби цей театр на цьому і закінчився. Але не тут то було.
А ось тепер про головне. Вся це театральна вистава несподівано дуже сильно вдарила по Кобеляцькому футбольному сезоні 2011 року. Фактично найкращі судді району як і раніше були забрані до обласної першості (але районні матчі вони не судять, на що є багато причин), а в першій лізі тепер судять за схемою «Царя Панаса» : в гості команда і із своїми гравцями, і (ось тут цікаво) із своїм арбітром!
У жодному із шести турів не було хоча б одного матчу без скандалу. То одна команда «вибирає, чи записувати карточки чи ні», то представник іншої змінює протокол зустрічі «під себе», то на крайній випадок матч перетворюється в «бій без правил». Повний хаос! Хто хоче,те й робе!
Я не живу минулим, я живу сьогоденням! Мені особисто однаково, хто був попереднього сезону чемпіоном, мені лише хочеться, щоб звичні сільські команди (без різних там «полтавський», «кременчуцький та інших легіонерів) та вболівальники сьогодні грали та насолоджувалися лише футболом, а не були пішаками в закулісних іграх.
Я лише хочу від імені простих вболівальників та футболістів району звернутися до керівництва Кобеляцького футболу – Детюка Віталія Олексійовича та Дробітька Олега Борисовича з одним проханням: наведіть врешті решт порядок із суддями в районному чемпіонаті! Ситуація потихеньку виходить із під контролю. Настав час збирати позачергове зібрання керівників футбольних команд району та знаходити негайне вирішення цієї ситуації. Тому що те, що зараз твориться – це театральна вистава, яка однієї миті може трагічно закінчитися.

Свято тривалістю в дві хвилини

2011-05-23T10:32:00.000+03:00

«Колос» (Кобеляки) – «Псел» (Гадяч) 1:2 (1:1)
Чемпіонат Полтавщини. І ліга. 4 тур.
22 травня 2011 року. Кобеляки. Стадіон «Колос». +29с. 350 глядачів. Оцінка поля – 3
Арбітри: Д.Мерсіянов, В.Гогоць, О.Барило (всі – ІІ категорія, Полтава)
Кобеляки: Варич, Гулордава (Демченко, 78), Рєдчиц (Солянко, 80), Волочай, Я.Ломаков (Стратій, 46), Зінченко, Калюжний (Смірнов, 71), Лупінос (к), Бажан, Кононенко (Скрипкін, 62)
Головний тренер: Олександр Янковський
Гадяч: Цибулько, Сизьон (Цілуйко, 86), Киричко, Грищенко (Храмаль, 73), Ткаченко, Негреєв (к), Михайличенко (Шника, 80), Кийко, Баштовий, Безуглий, Личман
Головний тренер: Василь Ванда
Голи: Кухта (21) – Безуглий (23), Сизьон (60)
Молодіжні склади: 2:5 (Фещенко 30, Мурашов 58 – Кошель 16, Мангура 49, Строконь 3, 47, 67)
В четвертому турі першості Полтавської області з футболу в Кобеляках зійшлися місцевий «Колос» та «Псел» із Гадяча. Гості здобули вже другу поспіль перемогу в чемпіонаті, перегравши кобелячан з рахунком 2:1.
З перших хвилин матчу атакуюча ланка господарів Бажан – Кононенко – Кухта почати нагнітати ситуацію біля воріт гостей, але до по справжньому небезпечних моментів біля воріт Цибулька тривалий час не доходило. Так тривало аж до 21 хвилини, коли лише недозволеним прийомом Негреєв зупинив увірвавшогося в "карну” зону Кононенка. Пенальті! Антон Кухта нехитрим ударом по центру воріт відрив рахунок.
Але свято забитого голу тривало лише дві хвилини. Нападаючий гостей Олександр Безуглий уміло скористався незлагодженістю оборонних редутів кобеляччан та прицільно пробив повз Варича.
До кінця першої 45-хвилинки «Колос» нічого особливого не створив. Натомість футболісти з Гадяча виглядали на порядок краще : контроль м’яча, команда гра у відборі, висока якість пасів...Але головне – «Псел» створював моменти. Один лише Ткаченко тричі повинен був збільшувати рахунок ще в першому таймі.
У господарів я б відзначив Кухту, який виділявся з поміж своїх одноклубників активними діями в атаці (особливо запам’ятався його удар «ножицями» ще на 8 хвилині).
У другій половині матчу команди грали «за результатом». І цілком спокійна гра в центрі поля не віщувала неприємностей господарям. Але іншої думки був 17-річний захисник «Псела» Стас Сизьон, який влучним ударом метрів з шести, як виявилося наприкінці зустрічі, приніс три очки команді з Гадяча.
Останні півгодини матчу пройшли за обопільними атаками суперників, але рахунок залишився незмінним. 1:2 – вольова перемога «Псела».
Матч молодіжних складів для місцевих вболівальників став справжнім розчаруванням. Дублери «Колоса» несподівано легко поступилися суперникові. Беззуба гра в нападі, великі розриви між лініями, оборонна, яку суперники з легкістю проходили...Чесно кажучи 2:5 – це ще «квіточки», порівнюючи з тим рахунком, який би був, реалізувавши гості хоча б половину своїх можливостей.

Тіні забутих боїв

2011-05-19T21:43:00.002+03:00

В цьому році Україна відзначає 66 річницю Перемоги у Великій Вітчизняній війні та 70 років з дня її початку.
Сотні тисяч наших співвітчизників полягли на полях, де проходили бої. Тисячі дітей залишилися сиротами, а батьки не дочекалися повернення своїх дітей з фронту. Напевно немає жодної сім’ї та міста в нашій з вами країні, яку б не зачепила ця жахлива війна. На жаль не стали виключенням і наші Кобеляки...

Трішки історії

В ті вже давні часи наше місто було селом (хоча й вважалося районним центром), де за останнім перед війною переписом населення (1926 ) проживало 10984 жителя. У 1925-30 роках в Кобеляках працювала кооперативно-торгова школа, в 1930-35 - педагогічний технікум, з 1934 - зоотехнічне школа, з 1936 - середня медична. Працювали також 3 середніх, 3 неповні середні та 1 початкова загальноосвітня школи. Діяли дитяче містечко ім. В. Г. Короленка на 1 тис. дітей-сиріт, Палац культури на 400 місць, 5 клубів, 3 бібліотеки.
Село жило своїм життям. Проте все змінилося 22 червня 1941 року…

Початок війни

Війна сколихнула село. Дієздатні чоловіки пішли на фронт, а жінки залишалися з дітьми вдома.
З перших днів Великої Вітчизняної німецько - фашистські війська та їхні союзники великою навалою попрямували на схід. Наші війська хоча й збоями, але відступали.
На початку серпня німецьке командування почало підготовку до перекидання 2-ї танкової групи Гейнца Гудеріана та 2-ї армії Максиміліана Вейхса зі складу групи армій «Центр» з західного (московського) направлення на південь до Києва для знищення Південно-Західного фронту, над яким нависла реальна загроза оточення. Лише 19 серпня керівництво Ставки Верховного Головнокомандування дозволила Михайлу Кирпоносу (командуючому П-З фронту) відвести війська за Дніпро, поставивши завдання організувати оборону по його лівому березі, а на правому було наказано утримувати один лише Київ.
24 серпня німецька 2-а танкова група почала наступ проти військ фронту в напрямку Конотопа. Кількома днями пізніше з району Кременчука їй назустріч розпочала бойові дії 1-а танкова група Евальда Клейста, одночасно наносячи додатковий удар на Полтаву, але незабаром всіма силами розгорнулася на північний схід. В кінці серпня частини Гудеріана зуміли захопити два плацдарми на р. Десна (у Коропа та Новгорода-Сіверського), загрожуючи вийти в глибокий тил військ Південно-Західного фронту. У перших числах вересня тут розгорнулися запеклі бої.
19 вересня після затяжних оборонних боїв радянські війська залишили Київ.

На наступний день «битва за Київ» для Південно - Західного фронту трагічно закінчилася. Зведена колона штабів Південно-Західного фронту та 5-ї армії підійшла до хутора Дрюківщина, який знаходився в 15 км на південний захід від Лохвиці. Там вона була атакована головними силами німецької 3-ї танкової дивізії (командувач – Вальтер Модель) . Залишки військ колони спробували вирватися з оточення (невтішно) та з боєм відійшли в гай Шумейкове (на той час в групі залишалося 800-900 чоловік, з яких близько 90% були командири). В останньому бої практично всі загинули (включаючи командувача фронтом М. П. Кирпоноса). Лише командувач 5-ї армії Михайло Потапов потрапив у полон (він був поранений танковим снарядом та втратив свідомість). Загалом в «Київському котлі» загинули 5 радянський армій (тільки одних військо полонених було близько 600 тис. чоловік)!
Наступною задачею німецьких військ була Полтава, шлях до якої пролягав через Кобеляки…

Бої на Кобеляцькій землі

Ще 15 числа німці силами трьох піхотних та однією моторизованою дивізіями за підтримки танкової групи перейшли у рішучий наступ, завдавши головного удару в напрямку Василівка, Бреусівка та Кобеляки. Через наше місто проходив оборонний рубіж № 4 (Хорол-Сухорабівка-Кобеляки). Вогневі позиції тут були обладнані лише на 6 батальйонів, але наприклад сусідній рубіж № 5 (Полтава-Переволочна) мав і того менше - 1-2(!). Фактично єдиної систему оборонних споруд на Полтавсько-Кобеляцькому напрямку просто не існувало. Німецька авіація інтенсивно бомбили позиції наших військ, в той час як їхня піхота та танкові війська продовжували рухатися в тил Червоної Армії ( головні сили 38 армії)
38-а армія, яку 27 серпня прийняв генерал-майор танкових військ М. В. Фекленко, становила ліве крило Південно-Західного фронту. Становище частин армії було різним. З одного боку частина армії займала оборону по лівому березі Дніпра (від Чапаєвки до гирла річки Ворскла) силами 116-ї та 297-ї стрілецьких, переформований з мотострілецької 212-ї стрілецької дивізії і 37-ї кавалерійської дивізії. З іншого боку, армія Н. В. Фекленко вела запеклі оборонні бої за переправи на ділянці Кременчук - Кишеньки з противником силами 300-ї стрілецької дивізії та 5-го кавалерійського корпусу (3-я, 14-та і 34-я кавалерійські дивізії). 34-а кд складалася з нещодавно сформованих легких рейдових кавалерійських дивізій ( командир - А. А. Гречко, який в майбутньому дослужиться до звання Маршала Радянського Союзу). 5-й кавалерійський корпус, який був рухомим резервом в смузі Південно-Західного фронту, з 28 серпня підпорядкувався безпосередньо С. М. Будьонному (головному командувачу фронту).
10 вересня вперше в бій вступили танкові війська. 47-а танкова дивізія (полковник Михайлов Микола Филипович) районі Кобеляк нанесла контрудар по німецьким військам, виграючи тим самим час для відходу решти військ.
Через тиждень авіарозвідка Північно-Західного фронту доповідала, що в районі Кобеляк рухається артилерії на кінній тязі в напрямку Маячки, висунення мотоколони в тому ж напрямку та артилерійської колони з Кобеляк на Білики та Нові Санжари...
Слід зазначити, що разом з німцями проти радянських військ на цій ділянці діяли частини CSIR (Італійського експедиційний корпус в Росії). Корпус складався з трьох дивізій: 52-я автотранспортна піхотна дивізія «Торіно», 9-я автотранспортна піхотна дивізія «Пасубіо» та третя рухлива дивізія «Ім. принца Амедео, герцога д'Аости »(інколи називається 3-а піхотна дивізія «Челере »). На практиці, слово «автотранспортна» означало, що замість спеціальної військової техніки використовувалися різноманітні цивільні автомобілі. Третя рухлива дивізія складалася з кавалерії та моторизованих частин. Велика частина артилерії дивізії була на кінній тязі. У цій дивізії берсальєрів (з італ. bersaglieri - елітні стрілки) часто використовували мотоцикли і велосипеди.
Італійців в основному допомагали німцям наводити «порядок» на окупованій території. Крім того вони вступали в бій, але лише на другорядних напрямках.
Під час боїв наші люди не раз демонстрували свій героїзм та відвагу. Наприклад Письмовий Іван Назарович, старший сержант, санінструктор 5-ї батареї 764 винищувально-протитанкового артилерійського полку Резерву Головного Командування 23 вересня 1942 р. за свій героїзм під час боїв на Кобеляцькій землі був нагороджений орденом Червоної зірки. В короткому викладі його особистого подвигу направленому Президії Верховної Ради Союзу РСР було зазначено: 03.09.1941г. в районі боїв с.Озера тов. Письмовий виніс з бою (з їх особистою зброєю) 10 бійців та командирів, надавши їм першу допомогу до відправки в медсанбат. 09.09.1941г. в районі бою с.Колісники, с.Сокілки виніс з поля бою 9 бійців та командирів (з їхньою особистою зброєю), надав їм першу допомогу і відправив у ПМП (полковий медичний пункт).

Член військової ради 38-ї армії Микола Кирилович Попель в своїх книзі «В тяжку пору», яка вийшла у світ вже після війни писав:
«Одного разу, коли я перебував у військах, німецькі танки та мотоцикли увірвалися на командний пункт армії в Глобино. При штабі було всього кілька бронемашин та зенітний дивізіон. Однак Семіволоков (командир) не розгубився. Він добре керував людьми і вивів штаб без втрат на новий КП - в Кобеляки, які незабаром теж опинилися в зоні артилерійського обстрілу. До цього часу вже існував Південно-Західний напрямок. Командували ним С. М. Будьонний та М. С. Хрущов (Перший секретар ЦК КПРС 1953 – 1964 – прим. автора). Начальником штабу був генерал Покровський. Всі троє побували у нас в Кобеляках, а вже на наступний день туди увірвалися німецькі бронетранспортери і мотоцикли».

Міст смерті

Головні бої в Кобеляках розгорнулися за Катеринославський міст (місцеві жителі зараз його називають «старим мостом»).
Андрій Антонович Гречко (в той час командир 34-й кавалерійської дивізії) згадував:
«... Пам'ятним і бій під містом Кобеляки. Тут правіше нашої дивізії оборонявся 1053-й стрілецький полк. Кіннотники успішно відбивали спроби передових частин противника прорватися до міста. Але справа піхота під сильними ударами гітлерівців змушена була відходити. Були потрібні термінові заходи, і я направив до піхотинців комісара штабу М. А. Бойка, якому вдалося зупинити відступаючих. Для підтримки піхоти було виділено вісім танків Т-34. Танкісти кинулися вперед і разом з піхотинцями відновили становище. Однак противник підкинув свіжі сили, і ми змушені були відійти на лівий берег річки Ворскла. Тут, на річці, сталася трагічна подія, яка назавжди залишилося в моїй пам'яті. Сталося ось що. Через Ворсклу по мосту почали переправлятися частини дивізії. Коли більшість вже були на протилежному березі річки, пролунав сильний вибух і міст разом з розташованими на ньому людьми полетів у Ворсклу. Тут загинув і командир 142-го кавалерійського полку майор П. П. Павлов. Усе це сталося тому, що сапери-підривники, не маючи зв'язку зі штабом армії та військами, поквапилися підірвати міст, бо противник уже проривався до річки ...»

Незважаючи на весь героїзм та відвагу наших бійців, фашисти продовжували свій рух. Кобеляки були захоплені німецькими військами 15 вересня.

Окупація
З першого дня окупації німецька поліція почала пошук «непотрібних» (до цього списку входили євреї, комуністичне керівництво на місцях, люди з психічними розладами, інваліди, сексуальні меншини, Свідки Єгови та цигани). За планом німецького командування ці люди (та ті, хто їх «покривав») повинні були знищуватися в першу чергу. Знаходилися люди, які допомагали німцям та виказували «непотрібних». Загалом знаходження таких людей (не тільки у нас, а й по всій Україні) проходило приблизно за такою схемою. У місто чи село прибували вербувальники з представників німецького командування, білоемігрантів, власовських емісарів і приступали до виявлення осіб, які з різних причин погоджуються стати на службу в німецьку армію. З них створювалась місцева поліція (жандармерія). «Найкращі», на думку німецького керівництва, отримували керівні посади та очолювали «логово смерті». Люди опинялися перед обмеженим вибором: або примусова служба в німецькій армії, або голодна смерть. Дехто погоджувалися надіти німецький мундир, сподіваючись при вдачі зі зброєю в руках перейти на бік партизанів або Червоної Армії.

Найстрашнішим періодом окупації був період між 21 та 27 січня 1942 р. Саме в цей час фашисти почали катували мирних невинних громадян. Спочатку їх пограбували (забирали все, що могло бути цінним), тримали без їжі і тільки після цього розстріляли). Було знищене все єврейське населення міста – 101 чоловік. Всі розстріляні (на різними оцінками від 200 до 700 чоловік) поховані в урочищі «Пісок» (тепер це територія місцевого лісничества).
Страшний злочин скоїли лікарі Смирнов та Худут. Вони отруїли 25 дітей шляхом уприскування розчину рідкого морфію. Після 11 днів тяжким мук діти помирали.

Акима Ілларіонович Дубина (ветеран війни): «У війну тут працювали два місцевих лікаря-зрадника. Розміщували оголошення в газеті (лікуємо грудних дітей). З усієї округи привозили немовлят. Жоден з них більше не побачив неба. Центр випробування (будівля збереглася до наших часів. Зараз вона називається «Будинок печалі» – прим. автора) новітніх вакцин і препаратів, виготовлених в Німеччині. Після війни зрадників повісили, десятки матерів оточили будинок. Заламуючи руки, вони прокляли катів і цю будівля. Так і стоять ці стіни, просочені криками і стогонами нещасних батьків і дітей».
За записами, наявними в лікарняних книгах і показаннями медперсоналу, за час німецької окупації в місцеву лікарню надійшло 152 радянських військовополонених у стані повного виснаження з місцевого табору військовополонених. Незважаючи на зусилля лікарів та місцевого населення, 34 людини врятувати не вдалося ...
Організаторами та виконавцями Кобеляцький подій були: комендант - доктор Гот, його заступник (він же - начальник гестапо) - доктор Циглер, окружний комісар - Гебельс Герман, перший заст. окружного комісара - Ляц, другий заступник - Ланге, третій заступник - Айфус. Їх посібники: шеф-бургомістр району Тарнавський П.К., його заступник - Бобух П.В., секретар районного управління - Горбань А.І., начальник поліції - Йордан К.А.
Фашисти вбивали за будь-яку провинність . Не церемонилися ні з ким. Наводжу декілька прикладів:
*Демченко Карпо Григорович, 1907 р., голова колишньої Кустолово-Кущівської сільради (розстріляний фашистами 8 листопада 1941 р. за відмову співпрацювати. Похований: м. Кобеляки, урочище "Пісок".);
*Кундій Олена Арсентіївна, с. Правобережна Сокілка. Розстріляна фашистами 31.10.1941 р. за переховування партизан. Похована: с. Правобережна Сокілка;
*Сафонов Михайло Іванович, проживав в с. Ганжівка у родичів, колишній працівник ЦК КП(б)У. Розстріляний жандармами у жовтні 1941 р. Місце поховання невідоме;
*Китайгора Йосип Маркович, 1903 р., с. Великий Кобелячок. Спалений фашистами живим у вересні 1943 р. у с. Марківка Кобеляцького району;
*У грудні 1941 року Кирила Даниловича Полонського з села Григорівки Кобеляцького району розстріляли як саботажника, звинувативши в тому, що він невчасно відремонтував двигун молотарки і цим сприяв зволіканню обмолоту пшениці.
Слід зазначити, що розстрілювали навіть іноземців. Наприклад Йозеф Кардош з Угорщини, якого убили в лютому 1943 року.
Не все було гладко у німців. У лютому 1942 р. СС заарештувала кілька охоронців в'язниці в Кобеляках, які проносили їжу затриманим євреям в обмін на цінності. Один поліцейський був розстріляний, а його напарники засуджені до короткого тюремного ув'язнення і відправлені на роботи в колгосп для «перевиховання».
Хто не входив до списку «непотрібних» та був здоровий – відправляли на каторжні роботи до Німеччини. 6 тисяч Кобеляччан були вивезені на чужину. Вдавалися окупанти до такої форми розправи з непокірними, як арешт когось із членів сім'ї. Марія Прокопенко з Кобеляцького району з гіркотою згадує: "Два рази я уникала явки на призовний пункт у Кобеляках. Ховалася у лісі. А потім мама принесла мені їсти і повідомила, що заручницею взяли мою молодшу 16-річну сестру. Довелося з'явитися на комісію. А потім — три роки каторжної праці на заводі в місті Дрездені, пережила страшну ніч з 12 на 13 лютого 1944 року, коли після бомбардування міста залишилося лише каміння».
Велику кількість молоді Кобеляк та району врятувала група лікарів, очолювана хірургом Миколою Лукичем Іващенком, які оформляли фіктивні документи на місцевих жителів.
Всі будинки в районі за розпорядженням німецького керівництва повинні були переходити у власність фашистів. Наводжу лист від 30 січня 1943 р. голови Кобеляцького району старості с.Таранушичі: ”3а розпорядженням районної управи повідомляю про те, що повернення націоналізованих будинків колишнім власникам не дозволяється. Якщо повернення вже відбулося, особи, які користуються такими будівлями, повинні платити за користування по встановленим нормам. Всякі клопотання про повернення націоналізованих будівель безцільні». Тобто німецька адміністрація фактично визнала правомірність дій радянської влади щодо розкуркулених та засуджених за політичними мотивами українців, і таким чином втратила більшу частину своїх можливих прихильників серед місцевих жителів.
В Кобеляцькому районі у серпні 1941 року було створено три партизанських загони по 16-20 чоловік, але при наближенні німців частина партизанів відійшла разом з відступаючими частинами Червоної армії, а ті, що залишилися, як зазначалося в інформації райкому партії від 3 листопада 1944 року, "в період тимчасової окупації роботи ніякої не проводили".
У серпні 1942 р. голова Кобеляцької райуправи запропонував старостам зібрати і до 10 вересня 1942 р. надіслати відомості про кількість померлих під час Голодомору 1932-1933 рр. А на 13 вересня 1942 р. на базарній площі у Кобеляках були призначені збори населення та панахида за померлими.

Визволення

Районний центр був окупований майже два роки. І ось настав 1943 рік.
Місто Кобеляки було звільнено 25 вересня 1943 року в ході Полтавсько-кременчуцької наступальної операції частинами 93-ї стрілецької дивізії (генерал-майор Тихомиров Володимир Васильович) 35-гвардійського стрілецького корпусу (генерал-лейтенант Горячев Сергій Георгійович)69-ї армії (генерал-лейтенант Крюченкин Василь Дмитрович ) Степного фронту (генерал армії Конєв Іван Степанович).*
За офіційною інформацією: «на полі бою залишилося кілька сотень ворожих трупів. Відступаючий противник залишив багато зброї, в тому числі 4 справних танка, 2 самохідні гармати та 5 бронетранспортерів. Бійці підрозділу, яким командував тов. Юрков, вдалим маневром вибили противника з сильно укріпленого опорного пункту, знищивши при цьому 200 німецьких солдатів та офіцерів. Захоплено дві артилерійських батареї, кілька автомашин з боєприпасами та продовольством».
Найзапекліші бої зав’язалися за переправи через Дніпро.

Бої за переправу

Найбільший плацдарм в Кобеляцькому району знаходилися біля села Переволочна (теперішній Світлогірськ). В цьому місці форсувала Дніпро 7 гвардійська армія гвардії генерал-лейтенанта Шумилова Михайла Степановича (49-й стрілецький корпус: 15-я гвардійська та 213-я стрілецька дивізії та 129-й інженерно-саперний батальйон). Наприкінці місяця завдання було виконано. Але ж якою ціною?!Навічно в землі залишилося більше 2 тисяч чоловік. А скільки ж в Дніпрі ще залишилося лежати...

Навіть після визволення німці ще нагадували про себе кобеляччанам.

З огляду оперативно-бойової діяльності винищувальних батальйонів НКВД УРСР за І півріччя 1944 р.:
«... 14 лютого 1944 р. у 22.30 на західній околиці с. Кобеляки Кобеляцького району з транспортного німецького літака були викинуті два парашутисти. Перебуваючи на посту спостереження за повітрям боєць Кобеляцького винищувального батальйону тов. ВАСИЛЕНКО, помітивши це, негайно доповів командиру винищувального батальйону. Ст. лейтенант Гноєвий вислав до місця приземлення парашутистів групу бійців винищувального батальйону, які в результаті розшуку виявили та затримали одного парашутиста, у якого було відібрано протигазну сумку з ВВ, пістолет «ТТ» та фіктивні документи. Затриманий мав завдання підірвати залізничне полотно на ділянці Полтава - Кременчук. Другий парашутист, був затримав бійцями 37 Армії ...».
Після цієї пригоди німці вже не турбували місцевих жителів.

4 січня 1944 81-й гвардійський бомбардувальний авіаполк (командувач – капітан Павло Якович Гусенко) перебазувався на аеродром Касьяни Кобеляцького району Полтавської області. Штаб 1-ї гвардійської авіадивізії розмістився в Полтаві, а 1-го бомбардувального авіакорпусу (бомбардувальники Пе-2) - в Кобеляках.
Тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб увійшов в історію як найкращий ас авіації союзників Великої Вітчизняної війни. Він здійснив 330 бойових вильотів, збив 62 літаки противника. Під час Великої Вітчизняної війни полк базувався в Кобеляках, і є дані, що близько 70 вильотів було зроблено з Кобеляцького аеродрому.
Поки що мені відомо лише про один збитий на території Кобеляччини німецький літак - 30.01.1944 старший лейтенант А. Н.Павлов з 247 ВАП збив Bf-109 («мессер») півд. Кобеляк.
А на два роки раніше німецький ас Вернер Георг Лукас (106 збитих літаків) з 3-ї винищувальної ескадри «Удет» збив західніше Кобеляк радянський Vultee V-11 (ПС-43).
Летять роки. Вже давно не чути вибухів та пострілів. Станом на 1 серпня 1948 року в Кобеляцькому районі числилося 73 братських та 214 індивідуальних могил, в яких поховано 777 воїнів (42 офіцера, 659 рядових, 8 партизанів та 88 - невідомі). Але це точно не остаточна цифра. Досі знаходять решти невідомих солдат, які відали своє життя за нас з вами. Як це не парадоксально може звучали, але мені здається, що невідомих воїнів знаходити будуть ще дуже і дуже довго. Як мінімум ще 50-100 років...

Той вандалізм, які останні роки твориться в районі щодо пам’ятників війни – це неповага до ветеранів. Неповага до тих людей, які подарували життя майбутнім поколінням.
Люди, які очистила нашу землю від фашиських завойовників на таке ставлення до себе точно не заслужили! Ми, як покоління нащадків переможців, повинні пам’ятати та шанувати своїх ветеранів. Людей, які більше півстоліття тому вибороли для нас Перемогу!

P.S. Повну інформацію, яка стосується часів окупації Кобеляччини (інформація про загиблих мирних громадян, воїнів та ін.) ви завжди можете знайти на сайті SoOD (www.olegda.pp.net.ua). Інформація постійно поновлюється.

Олег Дубина

В статті використані матеріали зі спогадів І.С.Конєва, А. А. Гречко,М. Гапеєнка, А. Шнеєра, праць інтернет - енциклопедії Wikipedia та сайту poltava-repres.narod.ru. Особливо хочеться подякувати Марку Шраберману (Ізраїль), музею Яд Вашем (Ізраїль) та сайту Меморіал (Російська Федерація) за допомогу при створенні цієї статті.

Олександр Янковський: "Буду працювати до кінця"

2011-04-02T17:37:00.002+03:00

Кобеляцький «Колос» продовжує свою підготовку до нового сезону.
Вже в неділю на місцевому стадіоні «Колос» підопічні відомого в минулому гравця полтавської «Ворскли» та кременчуцького «Кремня» Олександра Янковського проведуть свою першу гру в новому сезоні. Суперниками стануть футболісти з Решетилівки. Незважаючи на свою зайнятість головний тренер кобеляцької команди знайшов вільний час та поділився своїми враженнями від минулого сезону та планами команди на майбутнє (до вашої уваги ПОВНИЙ варіант інтерв'ю):

- Олександре Леонідовичу, в попередньому сезоні "Колос" зайняв 10 місце в першості Полтавщини. Як гадаєте - це саме той максимум, на який команда була здатна?

- Звісно, ні! Якщо брати гру, яку ми демонстрували в той час, то справді награли десь на десяте місце. Якщо ж потенціал по хлопцям братии, та нормально працювати, то звісно, наша команда повинна була фінішувати вище в турнірній таблиці. От зараз, якщо по людях подивитися, то якщо всі футболісти будуть в "обоймі" - тоді можна задачу на першість ставити і вищу. А якщо буде, як у попередньому році - сьогодні одного гравця немає, завтра іншого, то, звісно, тяжко на щось буде розраховувати.

- Як відомо, ваша команда не буде брати участі в Кубку Полтавщини-2011. Яка причина цього рішення?

- Який кубок? Ким на ньому грати? Команда цілу зиму практично не працювала. Ще невідомо, в якому стані хлопці після зимової перерви. Якби ж ще були зайві кошти, то можна було пограти, поїздити. Коли ж рахуєш кожну копійку, то ні про який кубок і говорити не доводиться. У попередньому році внесок за участь в першості був 7 тисяч гривень, а зараз вже 12! Чесно кажучи не розумію я цього.

- Як гадаєте чи правильно ФФПО зробила, що підняла практично вдвічі грошовий внесок команд?
- Внесок платити може й треба, але лише за умови , що ці доволі немаленькі кошти пішли б кудись у добру справу. Наприклад ті ж Кобеляки…взяли б як за кордоном наприклад закупили у місцеву дитячу школу м’ячі, форму нову взяли, щоб хоч яка не будь допомога була. А так гроші йдуть..Куди вони йдуть? На зарплату арбітрам чи робітникам федерації?! Ніхто ні про що не знає.
От наприклад ми з юніорами «Кременя» їздимо кожного року в Нікополь на турнір. Там грошовий внесок 750 гривень (і це тільки по 95 року 12 команд було!). Загалом там брали участь всі вікові категорії команд ( з 1994 по 2001 р.н.). Так там і хороша організація, суддівство нормальне, кубки та призи великі, на кожного футболіста грамота, медалі, короваї врешті решт… Видно, що організація на високому рівні.А поряд турнір проводить наприклад якась інша людина. По 600 чи 550 гривень…одна грамота не підписана, одна медаль… Так і тут. Ну заплатять гроші команди, знайдуть спонсорів (бюджет чи якесь приватне фінансування наприклад)… Якби ж ми хоч знали ,де підуть ці кошти, на які цілі. Все одно хоч якась допомога повинна бути молодим місцевим хлопцям. Якщо вже хоч не дорослим спортсменом, то хоча б дітям.

- Наприкінці 2010 року ходили чутки, що ви могли залишити "Колос". Це правда?

- Ні. Навіть розмови такої не було.

- А пропозиції були?

- Чесно кажучи - були, але у мене була усна домовленість з президентом клубу, з хлопцями. Я по натурі така людина, якщо домовився, то не змінюю власну думку. Справа не в грошах, чи чомусь іншому. Звісно, гроші грають важливу роль, але якщо є домовленість - буду працювати до кінця.

- Нещодавно стало відомо, що гравець вашої команди Олег Бажан їздив на перегляд у друголіговий "Гірник-спорт", проте не підійшов їм. Прокоментуйте цю інформацію.

- Він їздив разом з Андрієм Міщенком (колишній гравець "Колоса" та "Нового життя"). Міщенко перегляд пройшов, а Олег - ні. У кожного тренера свої критерії відбору футболістів для команди, хоча, на мою думку, Бажан підійшов би команді Сергія Мурадяна. Гадаю, він просто не потрапив "у той струмінь". Але я думаю, у Олега шанс про себе заявити ще буде.

- Нові гравці в команді будуть?

- Так. Але чи стануть ці гравці посиленням команди - покаже лише час. Може прийти, наприклад, футболіст із іменем, але толку з нього буде ніякого. А може звичайний сільський хлопчина показати себе професійним гравцем. Тому на все потрібний час.

- Які втрати в "Колоса"?

- Поки що ніхто не залишив команду. Лише за попередньою інформацією воротар Слинько підписав контракт із дніпроджержинською "Сталлю". Ми про це дізналися лише в останній момент. Інші поки що всі залишаються. Зараз думаємо про ситуацію з Михаликом та Лупіносом. Вони і в попередньому році збиралися закінчувати грати. Щодо них питання залишається відкритим.

- Говорили, що Павло Сидорець збирався повернутися…

- Розмова була. Він у минулому році грав за Градизьк, а зараз там почалося оновлення складу. Ми ж робимо ставку на своїх. Як воно буде - час покаже. У людей робота, тому не завжди виходить вирватися з неї на матчі. Політика клубу не змінюється. Будемо розраховувати на місцевих хлопців. В першу чергу будемо давати можливість грати їм.

- Багато хто із гравців говорять, що про вас в ним набагато краща думка чим про керівника клубу Віталія Детюка. Чому так?
- Олексійович вимагає результат. Він платить гроші. Я зі своєї точки зору розумію, що наприклад на хлопців, які не вміють грати у футбол кричати чи лаяти непотрібно. Це марна справа. Як дитина може навчитися грати у футбол, якщо немає повноцінних умов для роботи, розкриття таланту. Олексійович імпульсивний, у нього своя точка зору. Ми вже з ним сперечалися щодо цього вже багато разів. На його думку відразу після гри «по гарячим слідам» потрібно розбиратися з футболістами. Я вважаю що такого не потрібно робити. Кожний футболіст розуміє ці «розбирання після гри» по своєму. Один може правильно зрозуміти, а інший покаже свої нерви (як до речі в більшості випадків буває) та не буде взагалі грати. А потім треба шукати спільну мову з людиною. Всі ми не святі, в кожного є свої недоліки. Тому його (Детюка) так сприймають в колективі.
Мені в цьому плані краще. Приїхав, потренував, посовітував…Все, що стосується грошей, роз’їздів, інших питання – це вирішує Олексійович. Йому складніше в цьому плані. Тому так інколи виходить. Покричав, а вже через деякий час може і «по головці погладити». Це чисто людський фактор.
Я наприклад в свій час також не любив, щоб на мене кричали. Але якщо і кричали, то я робив виводи для себе з цього. Якщо хочеш, що на тебе не кричали – потрібно не доводити ситуацію до цього. Тоді й ніхто не буде кричати.

- Хто буде капітаном в команді в цьому сезоні?

- Сергій Лупінос на даний момент є гравцем "Колоса". Він зараз справжній капітан команди. Тому це питання не обговорюється.

- Місцеві уболівальники досить часто говорять, що "Колос" стає "кременчуцькою" командою. В заявці у попередньому році значилося чимало "легіонерів"…

- Замість того, щоб дивитися заявку, краще дивіться на футбольне поле. Хто був на футбольному полі з Кременчука (я не беру до ували молодіжну команду, тому що без молодих кременчужан нам було б складно в попередньому сезоні)? Лупінос та Михайлик! Крім того були ще Немченко та Слинько (воротар з Полтави).
Якщо ми «не довіряємо своїм», то про що говорити за інші команди?! Якби у нас була команда хоч на половину складена з легіонерів, то ми були б точно не десятими в минулому сезоні, а були б набагато вище в турнірній таблиці.
Я згідний повністю грати місцевими гравцями, але якщо вони будуть на одному високому професійному рівні. Кому це не подобається – нехай приїдуть сюди та скажуть мені. Нехай ті люди привозять своїх футболістів. Вони будуть приїжджати на матчі? Команді постійно необхідні 2-3 досвідчених футболіста, тому що молоді хлопці повинні у когось набиратися футбольного розуму.

- В свій час ви пограли за "Ворсклу". Зараз слідкуєте за своєї колишньою командою?

- Ну, звісно. В крайньому разі - коли є вільний час. Буває, коли у мене тренування, то матчі не виходить дивитися. На матчі не їжджу, але по телевізору дивлюся обов'язково. Своя ж команда. Рідна…

- Не сумуєте за нею?

- Часу вже пройшло достатньо. Люди там змінилися. Коли йдеш з команди, знаєш хлопців, які там працюють - то звісно сумуєш. А потім все проходить. В пам'яті залишаються приємні спогади про проведений в команді час. Роки невпинно летять. Зараз по дітях більше починаєш сумувати. Ну, звісно, при першій ліпшій можливості стараюся зустрічатися зі своїми колишніми одноклубниками в Полтаві, Кіровограді, Запоріжжі, згадуємо минуле. А сумувати тепер вже немає часу.

- Якби вам випав шанс по новій пройти свій футбольний шлях, яку б команду ви б вибрали - "Ворсклу" чи "Кремінь"?

- Я б нічого не змінював. "Кремінь" для мене - найрідніша команда! У Кременчуці я повністю розкрився як футболіст, заграв на високому рівні. А вже потім були Полтава та всі інші. По дрібницях, може, щось би і змінив, але в цілому - все залишив би так, як є. Я задоволений своїм футбольним життям. І світ побачив, і чомусь навчився. Жаліти мені нема про що.

"ВАОК" - чемпіон України!

2011-02-21T21:37:00.000+02:00

Слід констатувати, що за останній місяць Кобеляки фактично стали неофіційним центром дитячо-юнацького футболу. Вже другий протягом місяця турнір найвищого ґатунку довірили проводити районному центру Полтавщини.
Цього разу до Кобеляк завітали представники 14 команд, які представляли найпотужніші футзальні школи нашої країни. Полтавщину на турнірі представляли два колективи місцевої школи "Лідер". Юні футболісти не змогли скласти конкуренцію представниками інших футбольних шкіл України, тому й не дивно що в підсумковому турнірному розподілі кобеляцькі команди зайняли два останніх місця.
Незважаючи на відсутність на турнірі представників головної обласної команди слід визнати, що без "ворсклянського сліду" таки не обійшлося...
"Олімп-Явір" із Сміли в підсумковій таблиці першості посів 6 місце. Більшість футбольних спеціалістів, які завітали на вирішальні матчі турніру були хорошої думки про команду з Черкащини. І справді ця команда весь турнір діяла як один злагоджений механізм. Хлопці демонстрували зрілу як для свого віку гру, на яку було по-справжньому приємно дивитися. Головною родзинкою цієї команди був їхній тренер, які вболівальники полтавської "Ворскли" зі стажем повинні добре пам'ятати.
Василь Гричаний лише 7 матчів зіграв за "Ворсклу" в пам’ятному для багатьох вболівальників 1996 році, але й за цей короткий час зарекомендував себе хорошим футболістом. Було приємно бачити, що колишні «ворсклянські» футболісти не сидять без діла, а досягають з молодшим поколінням нових футбольних висот та вміло передають їм свій досвід.
З інших команд хотілося б відмітити "Титан" з Макіївки. Тренери, які привезли команду з Донбасу на турнір, на початку поточного місяця стали творцями перемоги іншої команди з Донеччини - "Донтекса"- в першості дітей 1999 р.н. (який також приймали Кобеляки). Цього ж разу була здобута "бронза". Чудовий результат, особливо якщо рахувати, що керівництво "Титану" протягом першості могло розраховувати лише на 6(!) свої футболістів.
Загальну ж перемогу в чемпіонаті здобули футболісти команди "ВАОК" з Володимирівки (Донецька область), які у фінальному двобої з рахунком 4:1 перемогли кіровоградський "Олімпік". Слід зазначити, що кіровоградська команда була практично повністю представлена гравцями 2001 р.н., що не могло не сказатися на результаті фінальної гри. Проте незважаючи на програш, треба подякувати молодим футболістам, які на протязі всього турнірного шляху протистояли старшим за віком колективам та незважаючи на це дійшли аж до фіналу

P.S. До фотоальбому "Дитячий футбол" додано 22 фотографії з останнього дня змагань.

«Донтекс» - чемпіон України!

2011-02-06T16:23:00.000+02:00

В суботу в Кобеляках завершився чемпіонат України з футзалу серед дітей 1999 р. н.
Завершився він для когось прогнозовано, а для кого-то - не дуже. Адже ніхто, приміром, не очікував на протязі турніру побачити у фіналі команду з Макіївки? А вона не просто зіграла у фіналі, а ще й створила справжню сенсацію, обігравши діючих чемпіонів та володарів Кубка України у цій віковій категорії - команду ДЮСШ з Краснограда.
Сам фінал, звичайно, видався на славу і став гідним завершенням турніру. Перший тайм закінчився бойовою мировою з рахунком 2:2. Команди були гідні одна одну. Але переможець повинен бути лише один.
Наприкінці другої двадцятихвилинки юні футболісти з Макіївки змогли повести в рахунку, а вже через декілька хвилин довершити розпочату справу ще 2 результативними ударами.
5:2 – УВК №49 Донтекс (Макіївка) – чемпіон України!
Бронзу вибороли футболісти ДЮСШ Костопіль, які з мінімальним рахунком 1:0 здолали команду ЛТК-99 з Луганська.
Кращим воротарем змагань визнали Івана Тарасюка (ДЮСШ Костопіль), кращим захисником – Григорій Кусь (Макіївка), кращим нападником – Михайло Левенець (ДЮСШ Красноград). На завершення нагородження переможці з рук виконавчого директора УДФЛ Олексія Фесенка отримали чемпіонський трофей.

Результати вирішальних матчів
7 місце. «Дніпро-80 Вікторія» (Черкаси) – «Енергія» (Львів) 1:2
5 місце. ДЮСШ Гадяч – «Ураган» (Черкаси) 5:2
Бронза. «ЛТК» (Луганськ) – ДЮСШ Костопіль 0:1
Фінал.ДЮСШ Красноград – «УВК №49 Донтекс» (Макіївка) 2:5

Віктор Білорибець: «Всі молодці»

2011-01-26T15:37:00.000+02:00

Юні футболісти кобеляцького «Лідера» на початку нового року знову нагадали про себе.
З 20 по 23 січня в м. Енергодар (Запорізька область) пройшов зональний турнір (східна зона) Чемпіонату України з футзалу серед юнаків 1997 р.н. сезону 2010-2011 р. За підсумком змагань футболісти кобеляцького «Лідера» посіли третє загальнокомандне місце, що дає право юним футболістам виступити на головному турнірі у Києві.

За коментарями щодо цього турніру ми звернулися до керманича кобеляцького «Лідера» Віктора Анатолійовича Білорибця:
- Ми вже вдруге приїжджаємо в Енергодар на подібний турнір. В цьому місті постійно проходять всеукраїнські змагання та турніри. Завжди хороший рівень обслуговування та проживання. Крім того слід виділити місцеву команду 1997 року народження, яка постійно стає чемпіоном та володарем кубка України . Можна сказати, що за складом «Енергодар» - це базова команда національної збірної свого віку. На жаль не всі гравці «Лідера» змогли поїхати на змагання . Поїхало лише 11 чоловік. Одні приболіли, а дехто не мав змоги заплатити за проїзд. Тому ми не змогли повноцінним складом виступити на змаганнях, але незважаючи на проблеми все ж таки досягли позитивного результату.
- Віктор Анатолійович, як для вашої команди склалися матчі?
- Ми провели 4 гри. Перемогли команди з Макіївки та Одеси (відповідно 2:1 та 6:4), а в матчах проти Донецька та Енергодара зазнали поразок (1:5 та 0:9).

- Яка з перелічених ігор справила на вас найбільше враження?
- Остання з Одесою. Доволі цікавий сюжет вийшов. Спочатку програвали 0:2, потім 1:3 та ще на додачу видалили нашого гравця. Тривалий час грали в меншості. Вигравали 5:3 (за хвилину три гола забили). В результаті таки перемогли 6:4.

- На вашу думку, чого не вистачило кобеляцькій команді для загальної перемоги в турнірі?
- Ми грі в залі багато уваги не приділяємо (лише зимою), а от інші команди , які брали участь у турнірі,і літом, і весною, і осіню практично тільки у футзал і грають. Футбол та футзал – дві різних гри. Тим більше нещодавно правила гри в залі зазнали змін. Наприклад зараз через воротаря практично взагалі не можна обіграватися. А у футболі можна сказати більш контактна гра.

- Кого із своїх гравців ви б хотіли виділити?
- Персональна напевно нікого. Всі боролися, всі молодці. В кожній грі гравці догравали до кінця. Команда грала як один колектив. Тому в принципі виділяти нікого не буду.

- Які тепер плани у вашої команди?
- Зайняте нами місце стало пропуском до основного турніру, який відбудеться в кінці лютого в Києві Тепер нам будуть протистояти команди з усієї України. До цього в Кобеляках збираємося взяти участь у турнірі серед ДЮФШ. Крім того в найближчих планах зіграти товариську зустріч з командою місцевого інтернату.

Хокейні баталії в Кобеляках

2011-01-23T17:53:00.000+02:00

Всім відомо, що хокей в нашій державі переживає далеко не солодкі часи. З цим важко не погодитися, але вже ж таки потроху на ентузіазмі деяких людей найшвидший вид спорту починає вставати на ноги.
Як приклад можна навести Кобеляцький край, де останніми роками хокей отримав друге життя.
Незважаючи на різні проблеми, незгоди та кризи в Кобеляцькому районі слава Богу ще залишилися патріоти хокейної справи, яким цікаво поганяти шайбу вихідного дня ("була б погода - ми б і ночами грали") цим самим згадати свою молодість та показати всім, що в них "є ще порох у порохівницях".
Саме такі люди зібралися обідньої недільної пори на такому собі хокейному майданчику в Кобеляках, щоб провести товариську зустріч між хокейними колективами з Кобеляк та села Комендантівка.
Гравці команд вже далеко не молоді,але це не зупиняє 40-50-літніх чоловіків хоч на годину забути незгоди та повністю зануритися в баталії найшвидшої гри в світі.
Гра викликала аншлаг серед жителів району. Хоча слід зазначити, що для Кобеляцького хокею цифра в 150 вболівальників - звичне явище. За показником відвідувальності однієї гри місцевими жителями хокейні матчі вже порівнялися з футбольними матчами головної команди Кобеляччини - "Колоса".
Перед зустріччю практично всі вболівальники віддавали перевагу команді з Комендантівки. В результаті сільські хокеїсти підтвердили реноме лідерів районного хокею, розгромивши команду з районного центру з рахунком 10:0 (4:0, 1:0, 6:0).
Але як зазначив один з вболівальників після матчу:"Рахунок в подібних зустрічах не має аж ніякого значення. Головне - хокей!"
Фотоогляд зустрічі

Емблема Кобеляцького чемпіонату

2011-01-17T18:36:00.002+02:00

Всім привіт! Вітаю всіх з Новим Роком та Різдвом Христовим!! Бажаю ВАМ, щоб Новий 2011 рік був для вас кращим та щасливішим за попередній.
На початку нового року я знову взявся за старе) Останні дні відверто нічого було робити, тому я знову повернувся до створення емблем. Чесно кажучи створення емблем (до цього був ФК "Будекспрес) мені дуже сподобалося)
Моє нове творіння присвячується Кобеляцькому футболу(точніше його чемпіонату).
Першість Кобеляччини ніколи не мала емблеми.Тепер надіюсь матиме)

Крім того я на своєму сайті відкрив додаткові теми - голосування, які стосуються Кобеляцького футболу. Всім, кому є що сказати - заходьте СЮДИ, діліться своїми думками та голосуйте:

Детюк В.О. http://u.to/yZGs

Молодь "Колоса" http://u.to/pZGs

ФК "Лідер" http://u.to/TZGs

Найкращий районний стадіон http://u.to/xZCs

Обговорюємо наш "Колос" http://u.to/ZZCs

Кобеляцький футбол.2010 рік.

2010-12-30T17:46:00.000+02:00

Все наполегливіше стукає в вікна 2011 рік. А чим же запам'ятався кобеляцьким вболівальникам футбольний рік, що минає?

Парабола "Колоса»
Гру головної команди Кобеляцького району в поточному сезоні я б хотів умовно розділити на три частини: оптимістичний початок, яма та порятунок.
«Оптимістичний початок» тривав перші три тури. В матчах з Дмитрівкою, Градижськом та «Ворсклою» кобеляцька команда грала у свій звичний футбол як для початку сезону. Грали як могли, але не більше того. Але це не стало на заваді двом здобутим очкам (хоча з «Темпом» кобелячани заслуговували на більше, чим поразка).
Матч з «Миргородом» в 4 турі став початком «ями», яка тривала практично до закінчення сезону. На протязі цього періоду мені часом здавалося, що команда виходила не грати, а мучитися на полі. Не було ні гри, ні результату. Лише в матчах з рівними із собою суперниками («Молодь» , «Пирятин» та Зіньків) кобеляцькі футболісти могли більш-менш грати у футбол.
Справжнім жахом стала виїзна гра в «Великою Багачкою» 26 вересня. Те, що тоді діялося на полі футболом важко назвати. 0:6 – більше нічого сказати…
Для кобеляцької команди останніми роками стало звичкою рятуватися від пониження в класі в останніх турах. Не став винятком і поточний футбольний сезон. Перемоги над «Миргородом» та «Темпом» з Градижська продовжили життя кобеляцькому колективу в першій лізі Полтавщини на наступний сезон. А далі що?!
Взагалі з усіх матчів кобелячан в цьому сезоні можна виділив лише перший тайм в Машівці («Нове життя») та матчі з «Темпом» та Зіньковом в Кобеляках. Саме на протязі цього періоду я бачив той «Колос», який по справжньому ГРАВ у футбол. Але те, що було раніше, то був не футбол, а Бог зна що (я спеціально не рахую матчів з «Молоддю», тому що керівництво полтавського клубу на протязі року не змогло розраховувати на своїх основних гравців, зважаючи на їхню участю в Всеукраїнських змаганнях).
Слід згадати і про участь кобелячан в Кубку області, в якому підопічні Олександра Янковського дійшли до чвертьфіналу без жодного(!) зіграного матчу (та по тому ж сценарію і вилетіли). Якщо з «Газовиком» з Базилевщини все було зрозуміло (відмова суперника), то ось з власною відмовою грати проти «Нового життя» не все так ясно. У мене виникає питання, чому керівництво кобеляцької команди саме в останню мить відмовилося продовжувати боротьбу за трофей, якщо про зустріч з «НЖ» було відомо ще заздалегідь? В цій ситуація як не дивно крайніми виявилися вболівальники, які без сумніву прийшли б подивитися на протистояння «Нового життя» та «Колоса» (якщо не на своїх, то хоча б на зіркового Мелащенка та Ко подивилися) за вихід до півфіналу. Але не судилося…
Я літом після програної ТЗ з «Стандартом» із Нових Санжар в своєму огляді висловив думку, що «можливо Колосу прийшов час змінити прописку», тому що «програє вже навіть друголігомим колективам». Я й досі не змінив своєї думки. По грі «Колос» вже багато років не може конкурувати з командами І ліги (якщо не рахувати групи аутсайдерів). На мою думку причина цього криється в двох факторах: психології самих футболістів та ставлення до них власного керівництва. Роками «колосята» борються за виживання, що не може не сказуватися на психологічному стані більшості гравців. Крім того далеко не все так гладко у ставленні керівництва клуба до футболістів (фактично це і стало причиною переходу двох основних футболістів до інших клубів: Павло Сидорець поповнив склад «Темпа», а Андрій Міщенко – «Нового життя») . Якщо керівник місцевого футболу хоче результат – потрібно змінювати відношення до футболу . Ще б хотілося бачити більше гравців рідного району у складі «Колоса». Крім того було б непогано хоча б раз на півроку збирати ветеранів місцевого футболу та разом шукати виходи з теперішнього положення. Потрібно нарешті дослуховуватися до їхньої думки!
Кобеляччина має багато без сумніву талановитих молодих футболістів, але вони не сильно прагнуть грати за «Колос» (фактично все зводиться до ставлення керівництва до них), тому їдуть в інші клуби шукати кращої долі. Їм просто не довіряють («легіонери кращі»). Останніми десятиліттями було втрачено багато талановитої молоді. Якщо в найближчі роки не зупинити відтік кадрів, то незабаром і грати буде вже нікому. Інколи постає логічне питання: нащо взагалі кобеляцькій команді заїжджі футболісти, якщо результату як не було так і немає? Я не маю претензій до кременчужан, але я за корінних футболістів.
Скоро у двері головної команди району будуть стукати молоді гравці «Лідера». Невідомо лише чи знайдеться їм там місце…Буде жаль, якщо і їх ми втратимо.

Кобелячанин забиває за головну команду області

9 квітня в Одесі на стадіоні НТБ «Чорноморець» в Совиньоні дублюючий склад полтавської «Ворскли» зазнав поразки від місцевої команди з рахунком 1:3. Ви можете спитати, що спільного між кобеляцьким футболом та цим матчем? Відповідь дуже проста. Єдиний гол за полтавчан забив вихованець кобеляцького футболу (тренери Володимир Фесик та Микола Луценко) Владислав Тарганчук. На 3 хвилині зустрічі захисник «зелено-білих» отримав різку передачу від свого одноклубника Євгена Пєскова на дальню штангу та влучно пробив у дальний від кіпера кут воріт, тим сам відкривши рахунок в матчі. Це м’яч став першим голом Владислава за весь час його виступів у складі головної команди області.
Загалом юний оборонець «Ворскли» поточний рік може занести собі в актив. Саме в 2010 році Владислав закріпився в основному складі команди дублерів. Якщо підводити статистичні підсумки виступів кобелячанина за «Ворсклу», то слід зазначити, що загалом Тарганчук в 2010 році провів на полі 1873 хвилини (в попередньому році лише 385), забив 1 гол та отримав 4 попередження. Хороший сезон для молодого оборонця.

Невдачі "Бутенок"-1 та "Динамо"
Для обох команд цей сезон став по своєму провальний. «Бутенки» за один сезон з лідерів першості трансформувалися в явних аутсайдерів та не понизилися в класі лише із-за щасливої примхи пані Фортуни (точніше через скандал із «Авангардом»).
Неприємності не оминули і чемпіона Кобеляччини останніх років. «Динамо» занадто довго входило в сезон. Як результат місцева міліцейська команда так і не змогла по справжньому включитися в боротьбу за золоті медалі та задовольнилася лише бронзою (яку згодом у зв’язку із зняттям жуківської команди із розіграшу змінила на срібло).

Столичний міні-футбол «Маленьких сов»

Літо – пора відпочинку. А справжні футболісти навіть на відпочинку не забувають про футбол.
В червні місцева міні-футбольна команда «Маленькі сови» у складі Юрія та Валентина Няйко, Олександра Проскурні, Романа Мілька, Руслана Бабенка та Сергія Ісаєнка зуміла успішно представити Полтавщину на фінальному турнірі з дворового футболу, що в столиці нашої країни проводила фірма «PEPSI».
Шлях до Києва стартував з відбіркового турніру з дворового футболу, який пройшов у Харкові. Крім кобеляччан Полтавщину тут представляли команди із Пирятина, Гоголево (Шишацький район), Кременчука та Полтави. Лише переможець змагань отримував право представляти Полтавщину на Всеукраїнському турнірі із дворового футболу. І саме цими переможцями стали кобеляцькі футболісти.
У фінальному турнірі «Маленькі сови» змогли пробилися до дванадцяти кращих дворових команд України. Як приз футболісти отримали комплект футбольної форми, спортивні сумки, м’яч та футбольні ворота.

Дорогу Чорбівській молоді!

Команда Віктора Труша стала справжньою грозою авторитетів в ІІ лізі. Лідери першості - Котовське (рахунки зустрічей 2:3 та 3:1), Будекспрес (0:0 та 0:1) та Радянське (3:6, 7:3) недорахувалися очок в матчі з чорбівчаними. Загалом було дуже цікаво дивитися на цю молоду команду по ходу сезону. Хлопці повністю віддавалися на полі в кожному матчі. Молоді, але дуже голодні до перемог гравці з Чорбівки на протязі всього футбольного сезону 2010 року входили до числа команд, які боролися за вихід до елітної ліги району. Так, їм трішки не поталанило, але не треба засмучуватися. Все ж таки 4 місце – це також непоганий результат. На мою думку чорбівчани в наступному році будуть головними претендентами на підвищення в класі. Хочеться вірити, що так воно і буде.

Битва нервів в Дриженій Греблі

Загалом доволі нечасто команди-суперники вивозили з Дриженої Греблі очки. В усі часи господарі вдома грали так, наче для них поточний матч – як останній бій. Особливо це стосувалося матчів з «Динамо».
11 серпня в матчі-відповіді півфіналу кубка Кобеляччини-2010 на порядку денному стояло лише одне питання : хто вийде у фінал Кубка району? Перший матч цих команд закінчився несподіваною (як тоді здавалося) виїзною перемогою футболістів Дриженої Греблі (над на той час чинними чемпіонами) з рахунком 3:1. Матч-відповідь обіцяв вийти максимально напруженою.
Матч виправдав всі сподівання. Навіть 2 вилучення у складі обох команд на початку зустрічі анітрохи не зменшили напруги в цій битві. Боротьба йшла на кожному клаптику футбольного поля всі 90 хвилин. Господарі хоч і зазнали поразки з мінімальним рахунком, але за підсумком двоматчевої дуелі заслужено вибили минулорічного володаря титулу з розіграшу Кубка!

Перша ліга для будівельників

В попередньому сезоні "Будекспрес" в першості другої за значністю ліги району зайняли 4 місця, цього ж року команда будівельників здобула перемогу в ІІ лізі.
Загалом будівельники провели 24 матчі, в яких було здобуто 20 перемог, 2 нічиї та 2 матчі було програно (різниця м’ячів 105-19). В Кубку району команда дійшла до чвертьфіналу, де за підсумками двоматчевого протистояння вони програли футболістам «Динамо» (0:0 та 0:2).
Найкращі бомбардирські якості продемонстрував новачок команди Олександр Явтушенко, який відзначився у воротах противників 33 рази. Бували матчі, коли саме майстерність гравця з Рибалок вирішувала рахунок матчу на користь будівельників.
По ходу футбольного року на шляху кобеляцької команди траплялися різні матчі. Були і славні виграші (як наприклад перемога в «золотому матчі ІІ ліги» над Котовським з рахунком 5:2), так і невдалі матчі (як то кубкова дуель з командою з села Красне), але в кожному матчі футболісти «Будекспреса» демонстрували той футбол, який подобався рідним вболівальників.
Крім переможного сезону в ІІ лізі «Будекспрес» здобув перемогу у турнірі, присвяченому Дню села Чорбівка.

Лутовинівський прорив

В І лізі Кобеляцького району вже декілька років виступають дві команди з сусіднього Козельщинського району – «Спартак» з Рибалок та лутовинівська «Спарта». Саме останні цього року зробили справжній фурор в місцевому футболі, по черзі вигравши Кубок та чемпіонство Кобеляцького футболу.
11 вересня в над принциповій фінальній дуелі лутовинівські футболісти у серії пенальті з рахунком 4:3 перемогла футболістів з Дриженої Греблі (основний час закінчився з рахунком 2:2). Спартанці перервали переможну кубкову ходу «Динамо» , яка до цього нараховувала 2 підряд титули , та загалом всіх кобеляцьких команд до цього (якби не хотіли деякі люди з керівництва місцевого футболу, які всіма силами прагнули, щоб трофей виграла лише «місцева команда»). «Спарта» на ентузіазмі своїх власних гравців та керівництва золотими буквами вписали свої імена в історію Кобеляцького футболу.
Цієї перемоги напевно б не було без рідних вболівальників, які на протязі всього футбольного року палко підтримували рідних футболістів на домашніх та виїзних іграх.
В чемпіонаті «Спарта» фінішувала другою, але через скандал із Жуками саме лутовинівська команда здобула золоті медалі районної першості 2010 року. Феноменальний футбольний рік для «Спарти»!

Іспанські мотиви

З 17 по 20 жовтня 2010 на узбережжі Коста де Барселона-Мареcме (Іспанія) пройшов вже традиційний міжнародний юніорський футбольний турнір Copa Sant Vincenç (Кубок Сан Вінценц).
Приємно, що Полтавщину на цих змаганнях представив ФК «Лідер» з Кобеляк (тренер – Віктор Білорибець), який у своїй віковій групі (U15) зайняли 8 загальнокомандне місце.
Кобеляцький футбол на цьому футбольному фестивалі представили Владислав Кобель, Руслан Радченко, Едуард Іщенко, Сергій Підгорний, Ігор Таранушич, Андрій Поцелуйко, Сергій Лашко, Віталій Циганко, Руслан Касімов, Владислав Сінєльніков, Владислав Дейнека, Олександр Фещенко, Ігор Близнюк, Владислав Омельченко та Олег Сабіров.
Матчі для «Лідера» давалися складно, проте підопічні Віктора Білорибця в кожному матчі віддавали всі сили для перемоги. Перші 3 гри були програні, але по грі кобеляччани заслуговували на більше, чим поразки.
В останньому матчі з німецькою ESG 99/06 «Лідеру» нарешті посміхнулася пані Фортуна. Кобелячанам повністю вдалося продемонстрували свій футбольний клас. Як підсумок німецька команда була розбита з рахунком 5:1.
Подорож Європою назавжди викарбувалася в пам’яті юних футболістів та тренерів, які не пожаліли свого часу та коштів, а проїхавши пів-Європи довели, що наші спортсмени не гірші інших.

Жуківське не чемпіонство
Наприкінці футбольного року місцева спортивна громадськість вибухнула скандалом, який став головною родзинкою 2010 року.
Насправді втрата «Авангардом» чемпіонства не стала несподіванкою. Ще літом по району стрімко поширювалися чутки, що команда із Жуків грає нечесно. Але в те, що Жуки таки втратять чемпіонство-2010 по певним причинам не дуже вірилося…
«Згідно затвердженого положення про проведення чемпіонату та першості Кобеляцького району з футболу, за команду тієї чи іншої сільської ради мають право грати футболісти, які працюють, народилися або проживають на її території. За поданими заявними документами (ксерокопії паспортів та трудових книжок) у складі команди «Авангард» села Жуки були задіяні 7 гравці-мешканці міста Кременчука та селища Білики. На них подані копії трудових книжок із записами про їх працевлаштування в ФГ «Покрова 2006» с. Жуки»…
Серед цього списку найбільше виділяються два футболіста, які нещодавно стали чемпіонами області у складі ФК «Велика Багачка». Мова йде про Олександа Диндікова та Сергія Зав’ялова.
«…Комісією було вивчено заявні документи команди «Авангард» (Жуки) та прийнято рішення, що подані документи є фальсифіковані, а команді «Авангард» Жуки в усіх матчах зараховано технічні поразки 3:0 (фактично жуківську команду переведено до другої за престижністю ліги району).
Чемпіоном району автоматично стала команда «Спарта» (Лутовинівка), чинний володар Кубка Кобеляччини.»
Щоб не говорили екс-чемпіони, що з ними «вчинили підло і нечесно бездарні невдахи, випадкові і тимчасові люди в футболі», але якщо порушення були – за них треба було відповісти.
Але не все так просто, як може здатися на перший погляд. Мені на приклад і досі незрозуміло, чому за цю справу взялися лише наприкінці футбольного сезону, якщо про порушення було відомо ще влітку?
Якщо керівники місцевого футболу не хочуть повторення цих подій в наступних сезонах – потрібно змінювати правила щодо легіонерів. Без цих змін в наступні роки будуть з’являтися нові «липові чемпіони» та нові скандали.

Олег Дубина

В Кунівці відбулося вшанування футболістів "Будекспресу" - переможців ІІ ліги Кобеляцького району

2010-12-05T14:52:00.000+02:00

Вчора в Кунівці (Кобеляцький район) відбулося справжнє футбольне свято. Жителі села зібралися у сільському будинку культури для того, щоб вшанувати переможців першості Кобеляцького району серед команд ІІ ліги сезону 2010 року - футболістів ФК "Будекспрес" (Кобеляки).
Футбольний колектив "будівельників" йшов до цієї перемоги цілих два роки. Багато чого було пережито в цей період. Були й чудові перемоги, траплялися інколи й поразки, але незважаючи на різні перешкоди команда зуміла зробити той єдиний великий крок, якого в результаті вистачило для підвищенні в класі.
В попередньому сезоні "Будекспрес" в першості другої за значністю лізі району зайняли 4 місця, цього ж року стали переможцями!
За два роки команда будівельників провела в районній першості 50 ігор. З них 38 виграла, 5 нічиїх та 7 програла, різниця м'ячів 196 - 56.
Кращим бомбардиром за два футбольних роки став Олег Галаган (43 голи). Цього року найкращі бомбардирські якості продемонстрував новачок команди Олександр Явтушенко, який відзначився у воротах противників 33 рази. Гравцем - легендою клубу визнано Валеру Галагана, без якого цього колективу можливо й не було б.
Кожний з гравців команди по черзі виходили на сцену, де з рук голови Кобеляцької РО ФВСТ "Колос" Віталія Олексійовича Детюка, голови районною федерації футболу Олега Борисовича Дробітька та керуючого справами виконавчого апарату районної ради Олександра Міщенка, їм були вручені медалі та грамоти.
Згодом вийшли голови Кунівської та Мідянівської сільських рад Віталій Варава та Сергій Кобель, які вручили грамоти від сільських рад сім’ям Волошко, Калюжним , Козаченкам та футболістам Валері Галагану , Миколі Голтвянському та Валентину Ломакову за свій посильний вклад в житті сільських громад .
Після нагородження відбувся святковий концерт та дискотека. Сільське свято вдалося. Попереду у "будівельників" новий футбольний сезон з новими перешкодами та екзаменами на футбольну зрілість, проте завдання стоїть одне - перемога в кожному з матчів!

Фотоогляд

P.S. Наприкінці відео звук по технічним причинам дещо відстає від зображення.
Олег Дубина

Кобеляцький футбол: рішення року

2010-12-01T21:57:00.000+02:00

Сьогодні на засіданні спеціальної комісії Федерації футболу Кобеляцького району (яка була затверджена на попередньому зібранні представників команд І та ІІ ліг району) таємним голосуванням більшістю голосів (6 до 1) команду «Авангард» (Жуки) за порушення Регламенту змагань чемпіонату Кобеляцького району з футболу було позбавлено чемпіонства сезону 2010 року.
Крім того всі результати «Авангарду» було анульовано (фактично жуківську команду переведено до другої за престижністю ліги району).

P.S. Зважаючи на сьогоднішні події новим чемпіоном району найвірогідніше стає «Спарта» з Лутовинівки (чинний володар Кубка Кобеляччини), яка фінішувала другою за підсумком чемпіонату.

Комсомольська битва

2010-11-23T20:21:00.001+02:00

Чемпіонат Полтавщини сезону 2010 року. «Золотий матч»
ФК "Велика Багачка" - "Нове життя" (Андріївка) - 4:3 ОТ
20 листопада. Комсомольськ. Стадіон «Юність». 300 глядачів. Оцінка поля – 5
Судді: І. Покидько, А. Матяш (обидва - Полтава), В. Чернишов (Кременчук)
Голи: Берун (33), Диндіков (37), Оганесов (39), 4:3 Гуд (94,пен.) - О.Ротань (4, 48), Мелащенко (21).
Велика Багачка: Гринько, Семенов (Хоменко, 106), Берун, Розка, Винник, Федоришин, Диндіков (Ященко, 75), Таран, Оганесов, Зав'ялов (Подробаха, 65), Гуд.
«Нове життя»: Замковий, Гориславець, Нечипорук, Попов, Азаров, П.Ротань, О.Ротань, Гришин (Микійчук,87), Воронченко, Зіпунніков (Гребінюк, 62), Мелащенко.
Попередження: Семенов (67), Диндіков (71), Оганесов (117) - Попов (34), Гришин (72), Микійчук (89), Гориславець (109)
Не реалізований пенальті:О.Ротань (114, воротар)

В суботу в місті Комсомольськ відбулася справжня футбольна битва. На місцевому стадіоні «Юність» золото першості розіграла еліта обласного футболу – «ВБ» та «Нове життя». У супербитві року перемогу святкували чинні чемпіони, для яких цьогорічне чемпіонство стало вже 6-м(!) в історії!

На початку своєї розповіді представлю суперників.
ФК «Велика Багачка» заснована в 2004 році. Переможець ІІ ліги області в 2005 році, чемпіон 2006, 2007 (осінь), 2008, 2009 років. Володар Кубку Полтавської області в 2006, 2007 роках. Учасник ЧУ серед аматорських команд в 2006 – 2008 роках.
ФК «Нове життя» засновано в 2008 році. Переможець ІІ ліги області 2009 року, переможець «Шишацького кубку» 2009 року. Володар Кубка Полтавщини 2010 року. В цьому році команда з Андріївки брала участь у Кубку України серед аматорських команд, де змогла пробитися до чвертьфіналу.
Історія зустрічей цих команд налічує лише 3 гри. У цьому чемпіонаті у Великій Багачці перемогу з розгромним рахунком 4:0 святкувало «Нове життя», а в Машівці була мирова – 1:1. А ось у фіналі Кубка Полтавщини-2010 перемогу знову здобуло «НЖ» з рахунком 3:1.
Чемпіонат команди завершили з однаковою кількістю очок (по 68), тому за регламентом змагань повинен був відбутися «золотий матч».
З місцем його проведення визначилися за три дні до гри. Претендентами на проведення фінального матчу обласної першості вважалися стадіони в Лубнах, Гребінці, Крутому Березі (Полтава) та Комсомольську.
Найбільших шансів на перемогу в такому собі «золотому тендері» вважався стадіон «Центральний» в Лубнах. Проте керівництво обласного футболу вирішило дати шанс Комсомольську, чим дуже засмутили лубенських вболівальників та керівників місцевого футбольного господарства.

За останні два роки мені довелося об’їздити практично всі стадіони області, тому я володів певною інформацією про обласні стадіони. Чесно кажучи, мені найбільше симпатизувала Гребінка(чудовий спортивний комплекс).
Так, в Лубнах завжди чудова вболівальницька підтримка, але стадіон дещо застарілий (якщо зрівнювати зі Комсомольськом, Гребінкою та «Лтавою» (Крутий берег)) та недобудований…І нехай на мене не ображаються лубенські вболівальники, але рішення федерації я вважаю правильним.
Декілька слів про сам стадіон. «Юність» - домашня футбольна арена місцевого клубу «Гірник-Спорт», який виступає в другій лізі нашої країни. Стадіон хоч і має невелику місткість (кількість місць - 2500), але досить затишний і дозволяє відвідувати матчі в будь-яку погоду завдяки критим трибунам. Загалом чудовий стадіон. Чимось нагадує полтавський «Локомотив», проте набагато кращий.
До речі, песимістичні прогнози щодо вболівальників таки справдилися. За офіційним протоколом зустрічі на стадіоні їх було аж 300, проте на підтримку команд це анітрохи не вплинуло.

Початок зустрічі став шоком для вболівальників «ВБ». За перші півгодини зустрічі їхні улюбленці пропустили у власні ворота аж двічі!
Вже перша атака «Нового життя» завершилася забитим голом. Це Олексій Ротань результативно замкнув передачу партнера з лівого флангу.
За три хвилини найкращий гравець матчу Олександр Мелащенко мав чудовий момент, щоб забити. Екс-гравець київського «Динамо» та збірної України на правому фланзі на техніці пройшов 4(!) гравців «ВБ» та завдав небезпечного удару – поряд зі стійкою воріт. В наступній атаці Мела знову загрожує воротам Гринька – неточно.
Лише на 19(!) хвилині багачани вперше пробують бити по володіннях Замкового, проте це був лише напівмомент, тому що удар метрів з 20-ти Зав’ялова заблокував оборонець «синьо-білих».
«Нове життя» відповідає другим забитим голом. Мелащенко у штрафній накрутив двох оборонців та запустив сферу у дальній від кіпера кут воріт! 0:2!
Загалом зірковий нападник «НЖ» видав чудовий матч. Олександр виконав великий обсяг роботи на полі, багаторазово загрожуючи воротам супротивника та «беручи на себе» по 2-4 гравця багачанської команди, тим самим даючи Ротаню та ко більше місця для маневру.

Лише після другого пропущеного м’яча п’ятиразові чемпіони області нарешті почали грати (все, що було до цього була не гра, а незрозуміло що). Почався справжній футбольний спектакль!
На 33 хвилині звична подача кутового завершилася першим голом «ВБ». Диндіков подав, а Берун несильним ударом переправив смугастого у ворота. Слід зазначити, що м’яч влетів у ворота Замкового рикошетом від когось з оборонців «НЖ».
Проходить лише 4 хвилини – рахунок зрівняно! Диндіков результативно виконав штрафний, запустивши м’яча під виставленою стінкою гравців з Андріївки. Цей удар виявився повною несподіванкою для кіпера «Нового життя» Замкового, який в даному випадку не зміг виручити свою команду. А для повного «театрально-футбольного дійства» за дві хвилини Олександр чудовою передачею в розріз вивів Оганесова на побачення з Гриньком – 3:2! Ну й гра!

До кінця першого тайму Мелащенко міг реальний шанс, щоб зрівняти рахунок, але Гринько у стрибку переводить смугастого на кутовий.
В другому таймі вболівальники побачили лише один гол. На початку другої 45-хвилинки Мелащенко знайшов пасом Олексія Ротаня, який невідпорним ударом зрівняв рахунок в матчі.
До кінця основного тайму команди мали ще декілька моментів для взяття воріт, але змінити рахунок не судилося. І знову своїми креативними діями виділявся Мелащенко, який постійно був на вістрі атаки.
Все вирішилося в овертаймі. Два пенальті – один гол. Євген Гуд свій одинадцятиметровий забив, а Олексій Ротань – ні. Фінальний свисток головного арбітру матчу Ігоря Покидька зафіксував перемогу «Велику Багачки», які стали шестиразовими чемпіонами області , з чим їх і вітаю!

На жаль у цьому святі футболу була і своя ложка дьогтю. Мені довелося за волею долі спостерігати за матчем з трибуни, на якій розташувалися вболівальники «ВБ» (слід зазначити, що по незрозумілим причинам вболівальники різних команд сиділи поряд. Що могло в результаті статися – краще не говорити). Всі 120 хвилин багачанські вболівальники «обливали гидотою» гравців «НЖ», особливо зупиняючись на Олександрові Мелащенко. Можливо саме це і стало причиною того, що форвард «синьо-білих» не був присутній на нагородженні. На мою думку він у свій час зробив багато для футбольної Полтавщини та заслуговує на елементарну повагу до себе. Мені наприклад недуже віриться, що ті «вболівальники», які лаялися зможуть вийти на поле та краще зіграти за нього…

Фотоогляд матчу

Олег ДУБИНА

Неймовірні пригоди кобеляччан в Європі

2010-11-08T16:20:00.003+02:00

Подорож до Каталонії виявилася не із дешевих, тому тренерський штаб кобеляцького «Лідера» не зміг розраховувати на всіх своїх футболістів. Діти їхали за кошти власних батьків, а в наш скрутний час знайти великі кошти для спорту прирівнюється до подвигу.
До «синьо-жовтої» делегації ввійшли 25 чоловік.
Кобеляччину на футбольному фестивалі (чомусь саме так іспанці полюбляють називати подібні турніри) представляли:
Владислав Кобель (воротар), Руслан Радченко, Едуард Іщенко, Сергій Підгорний, Ігор Таранушич, Андрій Поцелуйко, Сергій Лашко, Віталій Циганко, Руслан Касімов, Владислав Сінєльніков, Владислав Дейнека, Олександр Фещенко, Ігор Близнюк, Владислав Омельченко та Олег Сабіров.
Не обійшлося і без так званих VIP-гостей. Крім гравців, тренерів та декого з батьків в Іспанію поїхали колишній голова Кобеляцької РДА Олег Решетило та голова федерації футболу Кобеляцького району, арбітр Вищої категорії України Олег Дробітько.
Сама футбольна подорож стартувала в середу, 13 жовтня. Саме цього дня футбольна команда вирушила на мікроавтобусі з рідних Кобеляк до Полтави, де вже на Київському вокзалі о 18:40 пересіли на потяг «Харків – Київ». У столиці нашої країни кобелячани пересіли на інший потяг, який прямував до історичної столиці Галиччини – Львова.
Місто Лева зустріла делегацію гарною сонячною погодою.

Львів – це справжня перлина Європи, місто, яке зуміло зберегти своє давнє обличчя понад сім століть. Вуличками Львова можна гуляти цілими днями, щоразу відкриваючи для себе щось нове та цікаве. Кожен, хто хоча б раз побував у Львові, повертається сюди знову і знову, тому що це давнє романтичне місто забути неможливо. А які тут дівчата…одна краса та чарівність.
Можна безкінечно довго розповідати про красу столиці Галичини, але ця розмова буде напевно іншого разу. Шлях кобеляцької команди пролягав далі…на Захід…
З культурної столиці України «Лідер» комфортабельним автобусом разом з командою юнаків 2000 р.н. з міста Хмельницький вирушили до Європи.
На шляху було проїхало пів-Європи. На італійській землі автобус зупинився в головному місті північної частини Італії, адміністративному центрі області Ломбардія – Мілані. Красу міста юні кобеляччани оцінили згодом. Спочатку був футбол…
«Лідер» провів товариську зустріч. В місті Комо кобелячанам протистояла однойменна футбольна команда. Підопічні Віктора Білорибця в напруженому двобої продемонстрували свої бійцівські якості та здобули заслужену перемогу з рахунком 5:1. Хет-триком в цій зустрічі відзначився Андрій Поцелуйко. Ще по голу забили Владислав Сінєльніков та Ігор Близнюк.

В Мілані юні кобеляцькі футболісти провели декілька годин. Крім матчу була екскурсія центром столиці Ломбардії.
В місті є одна культурна пам’ятка архітектури, яка ,як вважають місцеві жителі, є «живою істотою». Мова йде про легендарний Міланський кафедральний собор Дуомо.
Всесвітньо відома четверта за величиною церква в світі розташована в самому центрі Мілана і є його символом. Це пізньоготичне диво, яке містить цілий ліс шпилів і скульптур, мармурових загострених башточок та колон, сплетених разом павутиною ширяючих опор. Він є третім за величиною в Європі собором після Святого Петра у Римі та Святого Павла в Лондоні. За місткістю поступається серед готичних храмів тільки Севільському, а серед італійських храмів - тільки собору Святого Петра у Римі. Одних тільки статуй в соборі налічується цілих 3 400 (!). Це краса, яку треба бачити власними очима!
Із пам’ятників архітектури слід ще відзначити Кастелло Сфорцеско (резиденцій міланських герцогів династії Сфорца в Мілані та Віджевано), легендарний театр Ла Скала, Галерея Витторіо Емануеля II та багато чого іншого.
В місто «інтернаціонале» та «россонері» тяжко не закохатися. Кобеляччани довго гуляли нічним Міланом, вдивляючись в красу вулиць та архітектурних пам’яток, яких тут було чимало. Нажаль всьому колись проходить кінець, тому треба було вирушати далі.
Згадати про подорож, але не згадати про сам турнір-фестиваль було б неправильно. Тому настав час розповісти про самі змагання.

Copa Sant Vincenç (Кубок Сан Вінценц) – щорічний юніорський футбольний турнір, який проходе на узбережжі Коста де Барселона-Мареcме .В ньому прийняли участь 57 команди з 8 країн Європи. Колективи розподілили по віковим групам SUB11, SUB13, SUB15, SUB17, SUB19 (хлопці) та SUB15, SUB17 (дівчата).
Організаторами цього футбольного дійства виступили ФК Пінеда, ФК Санта Сусанна, АТ Сан Пол, ФК Сан Вісенч (члени Футбольної Федерації Каталонії) та суспільно-корисна організація Комм МІТ (підпорядковується Федерації футболу Німеччини) за підтримки місцевої адміністрації та суддівської колегії де Матаро.
Матчі відбулися на полях з штучним трав'яним покриттям в Пінеда де Мар, Ареніс де Мунте, Сан Вісенч де Монтальто, Сан Пол, Санта Сусанна, Матаро і Ллорет де Мар.
В суботу, 16 жовтня після довгої дороги кобеляцька команда вранці нарешті потрапила до готелю VILA CALELLA 3* в Калельї та чекала на результат жеребу.
У турнірі вікової групи SUB15 брали участь 10 команд, які були розподілені на дві групи. Пані Фортуна відправила «Лідер» до доволі складної групи, де кобеляцькій команді протистояли SV BW Kerpen (Німеччина), Kolding Boldklub (Данія), Apulum Alba Julia (Румунія) та ESG 99/06 (Німеччина).

В першому своєму на турнірі двобої «Лідер» протистояв головному претенденту на перемогу в турнірі SV BW Kerpen. Матч видався по справжньому бойовим. На синтетичному полі стадіону в Сан Вісенч де Монтальто обидві команди продемонстрували відкритий атакуючий футбол, який довгий час нікому не приносив дивідендів. «Лідери» неодноразово проривали оборонні редути німецької команди, але нажаль голів забити не вдалося. Досвідчені німецькі футболісти тричі на протязі матчу розпечатували ворота воротаря «Лідера» Кобеля використовуючи помилки оборони українців. Незважаючи на підсумковий негативний рахунок в матчі, підопічним Віктора Білорибця є чим пишатися. Вони зуміли на гідних протистояти «німецькій машині», а в дечому (самовіддача, націленість на ворота) навіть перевищити їх в декілька разів! Не дарма ж після фінального свистка місцеві вболівальники декілька хвилин стоячи оплесками проводжали українську команду, яка йшла в роздягальну. Слід зазначити, що підсумковий рахунок напевно був би іншим, якби Владислав Сінєльніков по ходу зустрічі реалізував одинадцятиметровий…
Наступного дня «Лідер» знову зазнав поразки з рахунком 0:3. Цього разу на стадіоні в Пінеда де Мар поразку їх завдали данські однолітки. Всю гру скандинавські футболісти «терзали» оборону кобеляччани, проте довгий час тим не вдавалося розпечатувати ворота українців, але врешті решт три влучних удара принесли перемогу данській команді.
В наступній зустрічі «Лідеру» знову не пощастило. Цього разу на полі Ареніс де Мунте кобеляччани зазнали поразки від румунського Apulum Alba Julia з рахуноком 5:2. Слід констатувати, що в принципі хороших матч за складовою гри було програно через власні помилки в оборонних діях. Проте на відміну від попередніх зустрічей, футболісти «Лідера» нарешті почали забивати. Відзначилися Сергій Лашко та Андрій Поцелуйко.
Втративши шанси пройти до наступного раунду, кобеляцька команда зібрала всі сили в кулак та настроювалася на останню гру з німецькою ESG 99/06 як на останній бій.
На полі Пінеда де Мар підопічні Віктора Білорибця нарешті повністю продемонстрували свій футбольний клас, перегравши німецьких однолітків за всіма статтями. 5:1! Хет-триком відзначився Олександр Фещенко + дубль оформив Сергій Лашко (обидва м’яча забиті з пенальті).
В підсумку «Лідер» на турнірі в своїй віковій групі зайняв 8 місце. Загальну перемогу та Cup Sant Vincenç отримали вже знайомі кобеляцькій команді футболісти SV BW Kerpen, які у фінальному двобої переграли головне відкриття змагань ДЮСШ-2 Новоуральськ (Росія) з рахунком 1:0. Бронзу виграли данський FC København , який у напруженому двобої переграв румунський Apulum Alba Julia з рахунком 3:2

Статистика виступу кобеляцького «Лідера» на Copa Sant Vincenç-2010 (SUB15)
Загально: 4 гри, 1 перемога, 3 поразки, різниця м’ячів 7-12
Кращі бомбардири: О.Фещенко,С. Лашко – по 3

Загальна статистика турніру в віковій групі SUB15
1 .SV Blau-Weiß Kerpen, Німеччина
2.DJUSSH-2 Novouralsk, Росія
3.FC København, Данія
4.Apulum Alba Julia, Румунія
5.Koding Boldklub, Данія
6.SK Krimea, Україна
7.JFG Untere ILL, Німеччина
8.Lider, Україна
9.JSG Weilnau, Німеччина
10.ESG 99/06, Німеччина

Найкращий нападник: Тайлан Сакмак (SV Blau-Weiß Kerpen, Німеччина)
Найкращий воротар: Максим Накаряков (ДЮСШ-2 Новоуральськ, Росія)

Всіх учасників турніру нагородили медалями, дали кубок та пам’ятний сертифікат.
Загалом в інших вікових групах перемогу в основному також святкували німецькі команди (U11 - GW Mühlen 1, U18g - S. Vicenç de Montalt Saarländischer FV, U17 - SV Eilendorf). Лише у вікових групах U13 та U19 перемогли команди з Данії (відповідно FC København та AB Tårnby).

Після турніру для кобеляцьких дітей настав час відпочинку. Тепер шлях команди прямував до столиці Каталонії – Барселони!
Оспіване у легендарній пісні, яку виконали Фредді Меркюри та Монсерат Кабальє, місто зустріло кобеляцьку делегацію прекрасною сонячною погодою. На перший погляд здавалося ,що в Барселоні ніколи не буває поганої погоди, а на протязі цілого року триває лише нескінченне літо.
В свій час відомий іспанський письменник Едуард Мендоса сказав:
«Хоча наприкінці ХІХ століття побутувала думка, що Барселона жила, «повернувшись спиною до моря», щоденна реальність відкидала подібні твердження. У Барселоні завжди панував дух портового міста... Колір будинків і площ Барселони був кольором, в який забарвлювало їх море,— сліпучо-білим у ясні дні і матово-сірим, коли налітав сильний вітер, що приносив негоду.». Це твердження частково актуальне і в наш час. Хоча на відміну від ХІХ століття зараз Барселона ще й одне з найбільш технологічних міст Європи.
Барселона виділяється особливим неповторним шармом, своєю унікальною красою. У цей чудовий місто вклали частинку своєї душі багато людей, серед яких - Антоніо Гауді, Пабло Пікассо, Хуан Міро, Христофор Колумб. Барселона - це те місто, яке принесе задоволення кожної людини, адже в його архітектурі перемішалися різні стилі та епохи.
Вхід до Барселони з моря відкриває пам'ятник Христофору Колумбу, одному з найвидатніших дослідників. Пам'ятник зведено з білого мармуру і золота. Цей пам'ятник є подарунком Колумбу, який любив Іспанію і присвятив їй всі свої відкриття.
Кобеляцька делегація побувала в Барселонському океанарії (найбільший в Європі, що нараховує більше 3000 видів різних риб), бачили костел (Церква Святого Сімейства), який будується вже 120(!) років. В ньому поєднанні старі та нові архітектурні форми.

Архітектура – архітектурою, але особливою родзинкою Барселони (насамперед спортивної) є найбільший в Європі футбольний стадіон Estadi del FC Barcelona, або просто Камп Ноу.
Крім самого стадіону є ще й музей «Барси», який є одним з найбільш відвідуваних гостями каталонської столиці. За більш ніж 25-річну історію існування музею тут побувало більше 18 мільйонів чоловік.
Ідея створення музею, який би розповідав про історію клубу і в якому зберігалися б його трофеї, належить засновнику ФК Жоану Гампер. Але втілити його мрію стало можливим лише на початку 80-х років минулого століття.
Тур по стадіону починається з відвідин каплиці, в якій моляться гравці перед початком матчу.
Відвідавши роздягальні, можна вийти на стадіон по коридору, по якому виходять гравці, і постояти біля самої кромки трав'яного поля. Поле – це просто витвір мистецтва! Здається, що кожна травинка вибрана по рівню попередній та наче світиться зеленим світлом.

Можна було посидіти на трибуні для почесних гостей, в кабінах для спортивних коментаторів і в прес-центрі, де проходять післяматчеві прес-конференції та хоч на мить відчути себе частинкою «синьо-гранатової» команди.
Цікаво, що в самому музеї зібрані численні трофеї з футболу та … хокею і гандболу!
Історія Барси – у кожному з кубків, трофеїв чи просто речей футболістів, які кували історію «синьо-гранатових».

Один з найпочесніших експонатів музею - Кубок Чемпіонів, який "Барселона" отримала на "Уемблі" в 1992 році, обігравши італійський клуб "Сампдорія" 1:0 (тоді на легендарному футбольному стадіоні перемогу на 111 хвилині іспанцям приніс точний удар Рональда Кумана). А скільки ж тут Кубків Ліги Чемпіонів…хоч би один додому дали:)
Якщо фотографування з різними трофеями та історичною атрибутикою вам покажеться замало, то ви можете «зробити кадр» разом з …Анрі та Мессі. На жаль лише восковими…

На цьому «Барселонське футбольне свято» закінчилося. Треба було їхати додому.
На шляху додому була ще зупинка в Падові – старовинному італійському місті, яке відоме другою за величиною (після нашого Харкова) центральною площею. Кобеляччани побували також у монастирі святого Антонія, якого вважають покровителем всіх святих.
Вночі проїхали Францію (зупинялися у Ніцці та Королівстві Монако). А далі були швидкісні європейські автошляхи та рідний дім.
Ця подорож назавжди викарбувалася в пам’яті юних футболістів та тренерів, які не пожаліли свого часу та коштів, а проїхавши пів-Європи довели, що наші спортсмени не гірші за інших. Футбольна Європа не прощається. Вона лише говорить «До нових зустрічей»!

Віктор Білорибець (головний тренер «Лідера»):
- Наші діти повинні завжди рухатися вперед до нових звершень. Я задоволений своєю командою, їхньою участю в Copa Sant Vincenç. Завжди є користь від таких поїздок. Хотілося по частіше їздити на такі турніри, набиратися опиту міжнародних матчів. Коли поверталися назад, в планах вже була поїздка в Данію чи Італію наступного року. Подивимося, як воно буде.

Руслан Радченко (центральний захисник):
- Які твої враження від подорожі?
- Просто чудові. Особливо сподобалися музей «Барселони» та стадіон «Камп Ноу». В Барселоні не так багато провели часу як хотілося, але все одно було супер!
- Як ви оцінюєте виступ "Лідера" на турнірі?
- Рівень команд був вищий за наший, проте я вважаю що ми непогано виступили. Ми їхали на турнір експериментальним складом. Могли виступити краще, але на жаль не судилося.

P.S.Повний фотоогляд подорожі ви можете переглянути тут

Олег ДУБИНА

«Зелено – білі» одиниці

2010-11-01T18:41:00.004+02:00

«Ворскла» (Полтава) – «Карпати» (Львів) - 1:1

30 жовтня. Полтава. Стадіон «Ворскла» ім. Бутовського. 2000 глядачів. Оцінка поля – 5

«Ворскла»: Долганський, Даллку, Краснопьоров, Маркоскі, Кулаков, Безус, Пєсков, Янузі (Єсін, 79), Селін, Ярмаш, Рикун.

«Карпати» : Тлумак, Худоб'як (Ткачук, 65), Федецький (Петрівський, 77), Кожанов, Годвін, Чечер, Кузнєцов, Гурулі (Кополовець, 79), Мілошевіч, Голодюк, Авелар.

Голи: Янузі (23) - Кузнецов (53).

Попередження: Маркоскі (43) - Федецький (43).

Статистика:

Удари (в ствір): 11 (5) - 14 (8).

Кутові: 9 - 2.

Офсайди: 2 - 1.

Молодіжні склади: 4:3

В Полтаві ворскляни та гості з Галичини зіграли в нічию. Але якби не два «ляпа» головного арбітру зустрічі Олега Деревінського рахунок на табло напевно був би інший…

Матч в обласному центрі Полтавщини не викликав ажіотажу. В принципі воно й не дивно дивлячись на холодну пору року. Вже звичні практично порожні трибуни…звичні сидіння без вболівальників. Але все ж таки близько двох тисяч глядачів прийшли підтримати рідну команду в матчі з міцними «Карпатами».

Микола Павлов після розгромного фіаско у Львові обіцяв зміни. Обіцянки він дотримався. Найбільше змін зазнали захисні редути ворсклян. Медведєва в центрі замінив Пєсков, на лівий фланг повернувся Селін. У півзахисті через хворобу Громова і погану форму Єсіна (який вийшов на поле в другому таймі) на лівий фланг був переведений Янузі, а попереду єдиного форварда грав Безус. Знову з'явився з перших хвилин Рикун, який допомагав у центрі поля Маркоскі. На правому фланзі як завжди грав Кулаков.

На відмінку від свого опонента Олег Кононов залишив той же склад, який в середу пробився до 1/4 фіналу Кубка України.

Матч почався атаками господарів. На 9-й хвилині Рикун націленою передачею знайшов Безуса, але Роман б’є вище воріт. «Карпати» відповіли небезпечним ударом Кузнєцова, але нападник гостей вміло м'яч обробити не зміг і момент не реалізував.

Полтавчани в перші частині тайму багато рухалися, комбінували та уміло нав’язували гостям свою гру. Результатом старань господарів став гол, який вони забили на 23 хвилині. Даллку дальнім навісом через пів поля знайшов Янузі, який виграв забіг у Мілошевича і з гострого кута пробив під опорну ногу Тлумака. 1:0!

Після забитого голу полтавчани нарощувати тиск на ворота суперника, проте дивідендів з цього не отримали. Слід відзначити Дениса Кулакова, який ще в першому таймі міг збільшувати рахунок в матчі, але в першому випадку його удар прийняла на себе поперечина, а в другому він не зміг перекинути голкіпера. У гостей можна відзначити класний удар зі штрафного Кожанова - Долганський на місці.

Другий тайм став дзеркально протилежним першого. Ініціативою володіли «леви», які подовгу залишали господарів без м’яча, а після 50 хвилини так взагалі повністю закрили ворсклян на їхній половині поля.

На 52-й хвилині Самсон Годвін, опинившись першим на підборі, потужно пробив з-за меж штрафної. Долганський відбиває м'яч прямо на Кузнецова, який гарним ударом зрівнює рахунком - 1:1. «Ворскла» відразу ж відповідає небезпечним ударом головою Пєскова - Тлумак у стрибку забирає м'яч.

Забитий м'яч дозволив Карпат відчути себе більш впевнено. За кілька хвилин Гурулі якимось дивом не замикає флангову передачу Кузнєцова, а через кілька хвилин Федецький вибіг на побачення з Долганським, але пробив набагато вище. В наступних атаках Авелар і Чечер з дальніх дистанцій невдало пробивали по воротам Долганського.

А вже наприкінці зустрічі трапилося два епізода, в яких головною дійовою особою виступив головний арбітр матчу.

Розпочалося все з Безуса, який як здавалося в ту мить заштовхав переможний м'яч у ворота Тлумака, але Деревінський після невеликих роздумів взяття воріт відмінив, чим викликав бурю обурення з боку полтавських футболістів та вболівальників (Деревінський пояснив своє рішення порушенням правил з боку форварда Ворскли. Я в цей час стояв поряд з полем та нічого в цьому епізоді «кримінального» з боку нападника господарів не побачив).

В одній із останніх атаках господарів Деревінський знову нагадав про себе не помітивши фол в штрафній на Маркоскі. Було схоже на пенальті. Але на думку головного арбітру фолу не було…

Вперше за час перебування на тренерському містку «зелено-білих» Микола Павлов на прес-конференції «зірвався» (один з фотокореспондентів запитав, чому не випустили Сачка. Зазначу, що останні 15 хвилин матчу вболівальники своїми вигуками закликали Павлова випустити ветерана на поле). В принципі це й недивно. У коуча (як і у всієї «Ворскли») зараз не дуже добрі часи. Тому їм насамперед потрібна підтримка рідних вболівальників (та журналістів). Неодмінно будуть перемоги попереду. Потрібно лише вірити в них та підтримувати в будь-якій ситуації…

Наступну зустріч «Ворскла» 5 листопада проведе вдома з «Волинню» (Павлов та Кварцяний – солодка парочка J), а «Карпати» за день до цього будуть протистояти в Іспанії грізній «Севільї» в матчі групового етапу Ліги Європи…

До вашої уваги мій фотоогляд матчу

Післяматчева прес-конференція

Олег ДУБИНА

Ніхто не пройшов

2010-10-27T19:58:00.051+03:00

Сьогодні були зіграні матчі 1/8 фіналу Кубка України. Жодна з трьох команд Полтавщини, які брали участь в турнірі, не спромоглася пройти до наступного етапу.
0:8! З таким загальним рахунком колективи Полтавщини поступилися своїм супротивникам в 1/8 фіналу. Просто та без шансів…
Керманич «гірників» Мірча Луческу в матчі з «Полтавою» дав перепочинок більшості гравців основи, що в принципі недивно дивлячись на наступні важкі двобої з «Дніпром» та лондонським «Арсеналом». За досить посередньої гри більш імениті гості здобули заслужену перемогу з рахунком 2:0. Відзначилися Марсело Морено та Вілліан відповідно на 66 та 71 хвилинах.
В матчі в Кременчуці неприємно «засвітилися» фани «Дніпра». Святкування першого голу гостей у фан - секторі дніпропетровців не очікувано перетворилося у зупинку матчу, оскільки на футбольне поле був викинутий фаєр. Міліціонери кинулися на трибуну, де згодом зав'язалася справжня бійка ... На підмогу міліції прийшли ще 24 бійця «Беркуту». Вони локалізували конфлікт, захопивши у відділення чотирьох порушників порядку.
А так підопічні Хуанде Рамоса загалом не зустріли серйозного опору з боку представника другої ліги. Дніпряни перемогли з рахунком 3:0. Відзначилися Максим Калиниченко (28 хв.), Осмар Феррейра (52 хв.) та Євген Шахов (90+3 хв.).
У Львові місцеві вболівальники, які прийшли цього футбольного вечора на місцевий стадіон «Україна», стали свідками заслуженої перемоги улюблених футболістів. Кононов за всіма статтями переграв Павлова! Повний розгром! Дубль Кузнецова та гол Гурули вибили «Ворсклу» з розіграшу Кубка!
Слід зазначити, що ці ж колективи вже в суботу зустрінуться в матчі 15 туру чемпіонату України.
Ось такий невтішний здобуток футбольних колективів Полтавщини в розіграші національного Кубка.

До вашої уваги мій фотоогляд матчу ФК "Полтава" - "Шахтар" (Донецьк)

Олег Дубина